ВОЙТИ

При помощи учётной записи на сайте Мариуполь ТВ
У вас нет логина на Мариуполь ТВ?
Зарегистрируйтесь
Забыли пароль?
І будуть люди, і будуть українські серіали
Mariupol.TV, 31 октября 2020, 16:40
І будуть люди, і будуть українські серіали

Кожних вихідних пропонуємо вашій увазі рецензії на фільми – як новинки кінопрокату, так і вже стрічки, витримані часом. Адже вихідні і кіно створені один для одного! Якщо ще не бачили – йдіть в кіно, дивіться вдома, а якщо вже подивились – то долучайтесь до обговорення. Да прибуде з вами попкорн!

У вересні цього року в телеетері каналу СТБ вийшов український драматичний серіал «І будуть люди». Серіал знято студією Film.UA за матеріальної підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України. Це екранізація однойменного роману Анатолія Дімарова, в якому зображено життя українців на початку 20 століття у форматі історичної епопеї. Серіал можна вільно переглянути на YouTube каналі Film.UA.

Режисером проєкту став Аркадій Непиталюк, відомий широкій публіці завдяки повнометражній стрічці «Припутні», а в більш вузьких колах – завдяки короткометражці «Кров’янка».  Головні ролі виконали, Остап Дзядек, Акмал Гурєзов, Олена Борозенець, Катерина Григоренко, Віктор Жданов та інші. Жданова, мабуть, можна вважати найвідомішим з усіх акторів серіалу, проте роль його в рамках епопеї вийшла скромною і не визначальною.

 

Телеепопея складається з 12 серій, які виходили в етер попарно з 14 до 19 вересня 2020 року. За формою «І будуть люди» - це ретроспектива, яка розкриває сторінки історії України початку ХХ сторіччя, подаючи події через долі мешканців селища Тарасівки, що на Полтавщині (до речі таке село там справді існує). Дія обмежена періодом з 1901 по 1932 роки. Проміжок з хронологічної точки зору виглядає довільним. Звісно ці роки охоплюють надскладний період нашої історії, проте ніякого зв’язку з конкретними подіями чи датами ми не маємо. При тому що визначенню місця дії та часу приділено багато уваги жодних претензій на документальність серіал не висуває.

Серії пов’язані між собою спільними героями, але наскрізного сюжету не мають. Кожна серія присвячується окремому персонажу і називається його ім’ям, а увесь серіал, вочевидь, можна вважати присвятою українському народові взагалі. Ця антропоцентричність задекларована і в формі, і в змісті, бо попри історичність, серіал фокусується саме на людях, а події  – це скоріше ар'єрсцена на тлі якої з’являються та зникають, постаті, характери, долі.

Сага починається з історії нещасливого сільського кохання і тільки к третій серії лихоліття ХХ сторіччя починають втручатися у мелодраматичний мікровсесвіт Тарасівки. Доленосні події революції, визвольні змагання, повстанський рух на селі, розкол серед українства – всі ці теми проносяться на великій швидкості немов другорядні станції на маршруті експресу. А ось на сюжетному розвитку персонажів автори зосередилися досить щільно. Перенасичена персоналіями історія має достатній розмах, щоб дати екранний простір майже всім. Від серії до серії другорядні герої поступово виходять на перший план, відтісняючи у тінь інших. Глядач має час зрозуміти кожного героя та його історію, роздивитися характерні риси та особисту логіку. В цьому сенсі серіал майже не містить «сірих статистів» що тупо виконують функцію, більшість персонажів виглядають як повноцінні особистості і це сприяє залученню всередину кіно. Але штучність декорацій та занадто хрестоматійна мова подекуди створюють легкий зворотній ефект.

Якщо спробувати поглянути ширше то можна помітити певні спрощення. Прибічники нової радянської влади здебільшого подані як немотивоване абсолютне зло. В цьому сенсі серіалу бракує зображення соціальних процесів на селі та в країні, що призвели до революції. Кіномова серіалу доведена до узагальнених стандартів маскульту, де метафоричність, неоднозначність та конфліктність сприйняття вважаються ледь не дурним тоном. Автори епопеї немов боялися, щоб глядач випадково не заплутався в цій масштабній структурі і не втратив інтерес. Тому основні наративи подаються досить безхитрісно й навіть іноді нав’язливо.

 

«Людям» Непиталюка випало йти непроторенною стежкою. Сучасний український телесеріал потрапляє в досить вороже медіасередовище, де майже уся аудиторія толерує російськомовному суто комерційному контенту.  А тут ми маємо не «попсовий» (хоча, звісно, і з сильним ухилом в мелодраму) серіал, що базується на українському національному контексті. Щось подібне можна сказати про цьогорічний «Спіймати Кайдаша» або «Століття Якова» 2016 року. От, мабуть, й усі подібні роботи як мінімум за останні 5 років.

«І будуть люди» - це мікс з історій нещасливого кохання на тлі національної трагедії, яка винесена десь за дужки. Серіал звернений до масової телеаудиторії, тому він досить простий (якщо не сказати спрощений),  але не такий, що викликає відторгнення. Використовуючи маркетингову модель «комерційно успішного продукту» авторам вдалося уникнути вульгарної шароварщини й одне це вже можна вважати успіхом. Тотальне домінування драми особистості не дає серіалу перейти з категорії побутового кіно до носіїв національної ідеї, і це, певною мірою, можна вважати якщо не мінусом, то прикрістю. Але попри все робота Непиталюка безперечно заслуговує на увагу глядачів та на повагу фахівців і колег по цеху.

Іван Станіславський

 

Комментарии - 0

Наши партнёры
Наши контакты

E-mail: newsmariupol.tv@gmail.com

Связь по телефону

  • +38 (097) 441 16 29
  • +38 (095) 856 74 11