ВОЙТИ

При помощи учётной записи на сайте Мариуполь ТВ
У вас нет логина на Мариуполь ТВ?
Зарегистрируйтесь
Забыли пароль?
Шоушенк, Гніздо зозулі, Протистояння, Король-Рибалка та Собаче Серце. П’ять шедеврів кіно, які можна дивитися знову і знову
Mariupol.TV, 30 января, 10:09
Шоушенк, Гніздо зозулі, Протистояння, Король-Рибалка та Собаче Серце. П’ять шедеврів кіно, які можна дивитися знову і знову

Кожних вихідних пропонуємо вашій увазі рецензії на фільми – як новинки кінопрокату, так і вже стрічки, витримані часом. Адже вихідні і кіно створені один для одного! Якщо ще не бачили – йдіть в кіно, дивіться вдома, а якщо вже подивились – то долучайтесь до обговорення. Да прибуде з вами попкорн!

Мабуть, у кожного глядача є особистий рейтинг кінофільмів, які він вважає найкращими. Це вкрай суб’єктивна оцінка, бо залежить вона від безлічі особистісних факторів. Звісно перелік у кожного буде свій, і не рідко можна зустріти кардинально протилежні погляди на одну й ту саму картину. Я зібрав п’ять стрічок які  переглядаю періодично, і здається міг би дивитися нескінченно. Кожного разу, як вперше, ця неймовірна п’ятірка приводить у захват, збуджує емоції та переконує у своїй шедевральності. Творці цих стрічок зробили не просто якісний кінопродукт, зобразили не просто історію чийогось життя  - їм вдалося зафіксувати зовсім ефемерні речі: прагнення, надії, відчай, біль, передати потаємну суть однієї особистості або настрій цілої епохи. Ще більш дивовижно що це можна відтворювати знову і знову на екрані монітора! Фільми подано у порядку згідно з рейтингом IMDb. Але для мене всі вони на першому місці й обрати найкращий серед них - завдання неможливе.

 

«Втеча з Шоушенка» (англ. The Shawshank Redemption) 1994 р.  Це дебют у повнометражному кіно Френка Дарабонта, знятий за повістю Стівена Кінга. Фільм займає першу позицію списку найкращих фільмів усіх часів за версією IMDb. Молодий успішний банкір Енді Дюфрейн отримує два довічних терміни за вбивство своєї дружини, якого він не коїв. Невинно засудженому хлопцю доведеться провести решту свого життя в одній з найсуворіших та страшних тюрем, витримуючи побої та знущання. Здається більш депресивного та похмурого сюжету і не придумати. Але «Втеча з Шоушенка» - це повністю позитивна історія, і не тільки тому що вона має щасливий кінець.

Дюфрейн сучасний мученик, що став жертвою несприятливих обставин. Але потерпає він не за весь рід людський, а за вірність особистим принципам моралі й людяності. За 20 років життя в одній клітці з вовками він так і не став вити по вовчому. Дюфрейн втікає з в’язниці таким самим порядним, чесним хлопцем яким прибув до неї. Не таким простим, не таким наївним, але все ж таки тим самим. Мета його життя не помста (як от у графа Монте-Крісто з яким є певні паралелі), а справедливість для себе. Нехай це трохи егоїстично, але Дюфрейн має на це право. Це дуже особиста історія, де людина протиставляє себе обставинам, стає вище них, а згодом перемагає граючи на чужій території за чужими правилами, та ще й не зрадив самому собі. Бездоганність стилю, зрозумілий наратив у зрозумілій трьохактовій формі, чистота образів в поєднанні з людяністю посилу надали кіновисловлюванню Дарабонта ту потужну силу, яка знайшла своє часткове відображення у рейтингах.

«Пролітаючи над гніздом зозулі» (англ. One Flew Over the Cuckoo's Nest) 1975 р. Ще одна стрічка з не менш культовим статусом ніж «Шоушенк». Фільм став другим (з трьох) в історії, які завоювали «Оскар» у всіх п'яти головних номінаціях. У рейтингу IMDb зазвичай залишається поміж 20-25 кращих кінотворів усіх часів. Це екранізація роману «Над зозулиним гніздом» Кена Кізі (Ken Kesey), яку зняв Мілош Форман. Знову фільм з цікавою літературною основою і знову в центрі подій особистість. Але на цей раз конфлікт сформульовано  як протистояння людини та системи. Системи репресивного характеру. Форман емігрував з Чехословаччини після радянського вторгнення у 1968 році, проживши в «соціалістичному раю» все попереднє життя. Тому тема насильства над людиною вочевидь була йому знайома за власним досвідом. До речі Дарабонт теж певним чином є політичним біженцем з соцтабору.  Отакі паралелі.

Матрицею відносин для своєї роботи Форман обрав психіатричну лікарню в часи, коли ще застосовувалися досить негуманні методи лікування – лоботомія, електрошок та інші. Рендал МакМерфі потрапляє в клініку скидаючись дурником, щоб уникнути ув’язнення, але опиняється в ще більшій неволі. За своєю натурою він скоріше бунтар ніж злочинець – просто МакМерфі дозволяє собі значно більше, ніж передбачують суспільні норми його часу. Він любить кидати виклик системі та її представникам, любить ризик та пригоди. Асоціальний елемент так би мовити. Проте система, яка вибудована ніби то на користь усім, може стати абсолютним злом ще більш асоціальним ніж ті елементи які вона має виправляти. Джек Ніколсон геніально впорався з образом МакМерфі. Його імпульсивна енергія, звірячий демонізм та харизматичність безперечно одна зі складових успіху всього кінопроєкта. Попри відхід (вочевидь вимушений відхід) від літературної першооснови, де головним героєм був «німий» індіанець, а не МакМерфі, картина Формана все ж таки точно передає задум книги. Ми маємо щось типу закону збереження енергії у соціальному сенсі. МакМерфі образно передає свою волю, своє прагнення бути вільним Вождю. Той виходить зі свого вегетативного стану, знову здобуває могутність і знаходить шлях до свободи в ситуації, коли усі виходи до неї перекриті. Ця зовні невесела історія зсередини є світлим і мотивуючим твором про шлях до вільного світу.

«Протистояння» або іноді «Сутичка», «Двобій» (англ. Heat) 1995 р. Голлівудський кримінальний бойовик режисера Майкла Манна з Аль Пачіно, Робертом Де Ніро та Велом Кілмером у головних ролях. Стрічка розташовується у другій сотні переліку кращих творів усіх часів по версії IMDb. Здавалося б нічого особливого ще одна кримінальна історія з зірковим складом, поліціянт ганяється за бандитом. Сто разів вже було. Навіть дует суперзірок Де Ніро – Аль Пачіно вже нікого не дивує, в додачу зірки  трохи менше  Том Сайзмор, Наталі Портман, Дені Трехо, Хенк Азарія. Ну це таке – ніби дісталися по акції.

«Протистояння» отримало широке визнання постфактум, і це, мабуть, пов’язано зі спробами режисера відійти від канонічної жанрової схематики. Манн значно збагатив, та розширив образи головних персонажів, сценами з побуту та особистих відношень, що не характерно для бойовиків. Глядачі отримали досить детальні психологічні портрети учасників протистояння, а це своєю чергою потужно зіграло на залучення до емоційного поля картини. Тобто традиційна формула взаємин в моделі добра зі злом отримала виразні людські риси, з притаманною нам ірраціональністю, спонтанністю та іншими деталями. А зазвичай абстрактна мотивація дій отримала нове трактування співзвучне сучасному урбаністичному суспільству. Злодій і поліціянт у Манна це не життєва філософія – це професії. Вони просто роблять те, що вміють.  При всьому при тому додаткові мотиви не дали жодної підстави говорити про якусь мелодраматичність. «Протистояння» - це справді напружений, динамічний, жорсткий екшн. До сильних сторін картини треба ще додати усю візуальну складову. Реалістичне та виважене зображення великого міста, стримана, породиста стилістика кадру та музика «Moby» створюють надзвичайно тонку атмосферу, у яку хочеться пірнати знову і знову.

«Король-Рибалка» (англ. the Fisher King) 1991 р. Стрічка славетного Террі Гілліама з Джефом Бріджесом та Робіном Вільямсом в головних ролях. Картина не входить навіть до 250 кращих фільмів за рейтингом IMDb. Проте це аж ніяк не показник. Террі Гілліам з тих режисерів які прагнуть створювати крафтові речі, а не продукти широкого вжитку. Фільм «Країна припливів»  красномовне підтвердження що глядацькі симпатії для Гілліама майже нічого не значать. З усієї фільмографії саме «Король-Рибалка», на мій погляд, є найближчою до масового кіно (звісно якщо не брати «Братів Грим») стрічкою. Саме тут режисерові вдалося зміксувати метафоричність подачі, концептуалізм форми, ексцентричність естетики з психологічним бекграундом у такій пропорції яка здатна кожного разу викликати поліфонічний резонанс відчуттів.

Гілліам використав давню легенду про лицарів Круглого Столу й святий Грааль і розіграв її у кварталах сучасного Мангеттена. Фільм розповідає про двох спочатку незнайомих  чоловіків які внаслідок однієї трагедії геть втратили життєві орієнтири. Від удару долі, немов більярдні шари, вони відскочили у різні напрямки, навіть у різні світи. Але гравітація великого міста знову зіштовхнула їх разом спричинив взаємопроникнення особистих просторів. Один з них ніби то й винуватець трагедії, а інший ніби то жертва. Першому потрібно спокутувати провину, а другому потрібен святий Грааль. Разом вони здатні на лицарську звитягу, але мета у кожного своя. Такі химерні, витончені, неоднозначні сплетіння міфології та реальності, абсурду та раціональності, гумору та трагедії створили неповторний суто авторський Гіліаммівський простір фантасмагорій. По дитячому зворушлива, романтична історія з наративом та формою казочки, змогла вмістити в собі парадоксальну метафізику нашого світу.

«Собаче серце» (рос. «Собачье сердце») 1988 р. Екранізація однойменного твору Михайла Булгакова у постановці Володимира Бортко. На пострадянському просторі цей фільм отримав культовий статус та мабуть, є одним із рекордсменів за кількістю реплік що перетворилися на афоризми. Звісно, ця локальна специфіка незрозуміла глядачам з іншого боку залізної завіси, тому й рейтинг «Собачого серця» складається не з оцінок IMDb. «Собаче серце» - одна з тих картин, що змогла відобразити цілу епоху, а герої стали речниками які дали відповідь на одвічне питання – «Хто винен?». Хоча що робити й досі незрозуміло, все одно картина стала одкровенням для декількох поколінь. Дяка за це письменнику Булгакову, критичний мозок якого зміг вловити та розібрати на запчастини усю парадигму радянської світобудови, геніально конвертувавши усе в текст. Режисерові залишилося не спаплюжити авторський задум та підібрати виконавців. За обидва завдання Бортку сміливо можна ставити п’ятірку. Картина буква до букви знімає майже всю повість Булгакова. Можете пересвідчитися переглянувши фільм із книгою в руках. Ще два попадання в саме яблучко - це Євстигнєєв у ролі Преображенського та Толоконніков в ролі Шарикова. Обидва актори назавжди стали заручниками цих образів. Через чотири роки повісті виповниться 100 років. Вже немає ровесників того часу, помруть всі хто жив при Союзі, а «Собаче серце» не втратить актуальності. Парадокс, але сатира «Собачого серця» дозволяє зрозуміти цілу епоху краще,ніж енциклопедії та документалістика. Мабуть, в цьому і полягає геніальність картини та твору.

Було вкрай важко обмежитися тільки п’ятьма фільмами, бо крутих стрічок дуже багато. Якби в п’ятірку входило десь 10-15 позицій то туди б потрапили «Сяйво», «Малголланд Драйв», «Смерть та діва», «Сталкер», «Пробудження», «12 мавп», «Довге прощання», «Великий Лебовські», «Бразилія», «Список Шиндлера», «Інтерстеллар», «Піаніст», «Вікно у двір», «Той хто біжить по лезу» та ще багато чого. Але я обрав для себе саме ці п’ять. Чому? Мабуть, по таким вибіркам варто робити психологічні портрети.  

Іван Станіславський.

 

 

Комментарии - 0

Наши партнёры
Наши контакты

E-mail: newsmariupol.tv@gmail.com

Связь по телефону

  • +38 (097) 441 16 29
  • +38 (095) 856 74 11