ВОЙТИ

При помощи учётной записи на сайте Мариуполь ТВ
У вас нет логина на Мариуполь ТВ?
Зарегистрируйтесь
Забыли пароль?
«Батько». Memory мovie Флоріана Зеллера
Mariupol.TV, 24 апреля, 09:29
«Батько». Memory мovie Флоріана Зеллера

Завершуємо огляд цьогорічних номінантів на «Оскар» в категорії кращий фільм. Ми вже знайомились з байопік-відсилкою до «Громадянина Кейна» «Манк» Девіда Фінчера. Подивились «Суд над чиказькою сімкою» Аарона Соркіна, судову драму засновану на реальних подіях про громадянський активізм. Перейнялися медитативною майже документальною історією «Земля кочівників». Бачили «Юда та чорний месія»  - детективно-біографічну драму про боротьбу афроамериканців за громадянські права, та пасторальну камерну історію про корейських переселенців «Мінарі» від Лі Айзека Чуна. Останнім враженням стала стрічка про пошуки самого себе «Звук металу». Церемонія нагородження відбудеться вже цієї суботи 24 квітня.

Тож останньою під приціл потрапляє стрічка «Батько» (The Father), яка окрім «Кращого фільму» отримала номінації категорій «Кращий актор» та «Краща актриса другого плану». Режисером виступив відомий французький драматург Флоріан Зеллер. В основу фільму покладено його однойменну п’єсу, яка є одним з найбільших успіхів драматурга в театрі. Як бачимо, кіноадаптація може вийти ще більш успішною, бо картина вже отримала нагороди «BAFTA», та крім «Оскара» має декілька номінацій на «Золотий глобус».

 

В кінодебюті Зеллера засвітилися одразу три зірки: Ентоні Гопкінс, Олівія Колман та Олівія Вільямс. Що додало стрічці не лише авторитету.  Бо картина вийшла по-театральному «акторською» - де вирішальну роль відіграє здатність артиста відтворити певний емоційний стан та сформувати повноцінну особистість свого героя. Щодо цього то тут усе навантаження лягло на Гопкінса, і впорався з цією задачею він бездоганно. Немає сумнівів що ця роль стане однією з визначних як мінімум у пізній фільмографії актора.

Ентоні Гопкінс грає чоловіка похилого віку, на ім’я Ентоні. Це не всі цікаві збіги. На прийомі у лікаря герой Гопкінса називає справжню дату народження актора – 31 грудня 1937. До чого ці відсилання? Вирішуйте самі. Ентоні мешкає зі своєю донькою та страждає якимось різновидом вікової деменції. Режисер вирішив вибудовувати свою драму похилого чоловіка від першої особи. Тож глядачу доводиться стежити за історією крізь призму сприйняття дуже непевного оповідача. Деменція Ентоні стає не просто засобом, вона створює саму форму розповіді. Здається в цій історії все змішано випадковим чином як у калейдоскопі. Флешбеки з минулого взаємодіють з подіями, час яких визначити неможливо. Дезорієнтація героя стає дезорієнтацією глядача – і ви намагаєтесь розв’язати цей вузол разом з ним. Хоча ні, радше замість нього. Бо розуміємо - Ентоні вже не впорається. На цьому моменті раптово розумієш свою залученість до подій, хочеться допомогти цьому старигану. Простота візуальних рішень, та камерність простору дії підсилюють цей ефект. Ви немов замкнені з ним в одній квартирі.

Попри відчуття безладу, Зеллер не жбурляє нас у сюжетний хаос немов кошенят. Режисер дає достатньо рятівних соломинок за які можна хапатися, щоб не потонути. Ентоні часто не може знайти свій годинник, це стає ніби метафорою втрати зв’язку з реальністю. Інтер’єр квартири, що раптово змінюється, плутанина з іменами та повторювання діалогів – для нас все стає на свої місця. Але не для Ентоні. Чоловік опиняється в замкненому колі, де він приречений знов і знов переживати трагедії минулого, та постійно боротися з відчуттям майже екзистенціальної тривоги. Він вже не здатен зрозуміти чому світ навколо нього геть сказився, але бажання довести що списувати його в утиль зарано, ще є.

Фільм «Батько» без зайвого мелодраматизму або маніпулятивних метафор зобразив в’янення людини, та надав банальній віковій деменції глибших екзистенціальних сенсів. Спроба затягнути глядачів у хаос лабіринтів людської пам’яті, яка функціонує вже не належним чином, вийшла успішною. Буде доречно згадати п’єси пам’яті (Memory Play) Гарольда Пінтера, які також експериментують з аспектами інтерпретації спогадів. Новий ракурс подачі, який пропонує стрічка «Батько», ставить нас на місце хворого і лишає безпечного суб’єктного сприйняття. Зеллер м’яко провокує на певні рефлексії, які повністю залежать від віку кожного конкретного глядача.

Іван Станіславський

ТЭГИ: кино      батько      оскар     

Комментарии - 0

Наши партнёры
Наши контакты

E-mail: newsmariupol.tv@gmail.com

Связь по телефону

  • +38 (097) 441 16 29
  • +38 (095) 856 74 11