ВОЙТИ

При помощи учётной записи на сайте Мариуполь ТВ
У вас нет логина на Мариуполь ТВ?
Зарегистрируйтесь
Забыли пароль?
Підземне місто. ТОП-3 фейків маріупольського краєзнавства. Частина друга
Mariupol.TV, 11 августа, 16:19
Підземне місто. ТОП-3 фейків маріупольського краєзнавства. Частина друга

Продовжуємо цикл публікацій про навколокраєзнавчі нісенітниці. Ці історії досить міцно увійшли в народну свідомість і продовжують згадуватись попри те, що ніяких доказів їх реальності не існує.  Після будинку митрополита спробуємо розібратися з маріупольськими підземеллями.

Кожне поважаюче себе місто, яке можна називати хоч трохи старим, просто повинно мати підземні ходи, катакомби, печери зі скарбами або щось подібне. А якщо нічого такого немає – треба обов’язково вигадати.  Ну що це за старе місто і без підземель? Навіть якось несерйозно.

Якби був рейтинг міст з вигаданими підземеллями, то Маріуполь міг би змагатися за перемогу. Не сумнівайтеся. Якщо зібрати докупи всі байки про підземні ходи, то вийде що в центральній частині Маріуполя ви можете обрати  будь-який люк або діру і потрапити в ті самі секретні підземелля які досі ніхто не бачив. За народними свідченнями ходи прокладені ну майже під кожною вулицею, а їх розгалуженість може затьмарити мережу громадського транспорту.

Ними можна потрапити від будівлі ДОСААФ до театрального скверу та на автовокзал. Від п’ятиповерхівки біля міського саду дістатися центра міста. Підземними комунікаціями поєднані вулиця Куїнджі та правий берег, вулиця Торгова та Шишманка, будинок Регіра та гавань. Ще один прохід виводив на південний схил у міському саду. І взагалі, до революції будинки усіх заможних містян мали виходи в підземелля. Окремим тунелем були з’єднані  управління КДБ та стара в’язниця. Співробітники спецслужб ховали там своїх жертв, а німецькі солдати під час окупації використовували його як сховище боєприпасів. Найдовшим підземним маршрутом маріупольського уявного метрополітену, мабуть є гілка «Завод Б» - «Міський сад», а це майже 6 кілометрів.

Залишки старовинних комунікацій, які часто приймають за входи в підземелля

 

Апофеозом можна вважати свідчення про ціле підземне місто з підземним озером, яке раптом чи то зникло чи навпаки з’явилося. Джерелами такої інформації зазвичай буває або один надійний друг, друга однієї дівчини сестра якої зустрічається з типом який все це бачив на власні очі, або столітня бабуся що гуляла підземним містом в ті часи коли влада ще не змовилась приховувати його. Ну як же без конспірології! Приховувати підземне місто почали ще в радянські часи й продовжують зараз. Так вважають прихильники існування під землею другого Маріуполя.

Все це здається суцільною нісенітницею. Але як каже прислів’я – не буває диму без вогню. Кожна байка має своє раціональне зерно з якого вже виростає величезне дерево вигадок. Антологія міфів про маріупольські підземелля ґрунтується на одному певному факті. Лише на одному.

Майже сто років тому, першого вересня 1928 року трохи нижче перехрестя вулиць Семенішина та Грецької при будівництві водогону робочі виявили під землею кам’яну кладку. На місце прибув співробітник краєзнавчого музею Петро Піневич. Ось що він пише про цю знахідку.

Розташування та вірогідний напрямок ходу Піневича

 

 «Підземна кладка з дикого каменю та цегли вражає масивністю. Робітники попередили що їм необхідно перерізати кам’яний хід і взялися до злому. Пробитий отвір виявив: підземний хід зроблений із цегли зверху та граніту збоку та на місці підлоги. Висота ходу до 1,5 метрів, ширина трохи більше одного метру. Хід чистий сухий, з уклоном уверх за напрямком спуску в бік вулиці Малої Садової. Досліджено в одному напрямку 17 метрів, в іншому 3 метри. З обох боків перекривається завалами. В південно-східному напрямку хід має розгалуження на два рукави».

Ось фактично і все що було знайдено. Далі тільки припущення.  Колишній міський архітектор Віктор Нільсен, що також прибув на місце події, не зміг пояснити призначення ходу припустивши що це рештки каналізації. Так само ця знахідка була невідома і місцевим мешканцям. Спираючись на ці скупі дані та не приводячи інших аргументів Піневич робить приголомшливе припущення:

 «Перед нами військовий хід прокладений козаками з фортеці «Домаха» або турками. Вірним припущенням слід вважати що спорудження, будь то військовий хід або каналізаційний, було проведено до прибуття в Приазов’я греків».

Науковця не збентежило що козаки не лишили після себе жодної надземної споруди такого типу. Відомо що запорожці в будівництві своїх форпостів використовували дерево та земляні насипи і майже ніколи обпалену цеглу. Також Піневич не вдався в питання звідки в дикому степу взагалі взялося стільки цегли, щоб побудувати тунель завдовжки кілометр (відстань від місця знахідки до козацької фортеці). Адже промислове виробництво будматеріалів в наших краях почалося тільки в ХІХ столітті. А транспортування такого величезного вантажу фактично вручну на відстань кілька сотень кілометрів не могло не лишити слідів в історії. Висновки Піневича здаються як мінімум антинауковими. Але припущення створило надзвичайно родюче підґрунтя для наступних містифікацій.

Так виглядає ділянка дороги над ймовірним ходом Піневича в наш час

 

В 1965 році співробітник краєзнавчого музею Рена Саєнко знову підіймає цю тему з глибини. Зберігся короткий лист на ім’я директора інституту археології в якому йдеться що  при проведенні ремонту шосе був знайдений підземний хід. В листі надається дуже стислий опис кам’яної кладки без зазначення місця знахідки. Але майже повне копіювання припущення Піневича про його козацьке походження дає підстави пов’язувати знахідки 1965 та 1928 років. Саєнко відправляє на експертизу зразки цегли з проханням датувати їх. На жаль про результати цього дослідження нічого невідомо. Існування бюрократичних лабіринтів в яких може загубитися будь-що – науково доведений факт.

Сумніватися в існуванні ходу Піневича підстав немає. Так само як і не має підстав вважати його фрагментом козацьких укріплень або тим більше частиною підземного міста. А от припущення архітектора Нільсена про його тривіальне призначення має вагомі аргументи. Наявність різноманітних гідротехнічних споруд в старому Маріуполі підтверджується багатьма документами міської управи. Задля відведення стічних та ґрунтових вод, каналізації, запобігання підтопленням будувалися дренажні труби й тунелі, так звані всмоктуючи колодязі.

Типовий всмоктуючий колодязь на проспекті Миру

 

Навіть сама конструкція ходу Піневича підказує нам його місію. Тунель зроблений з різних матеріалів - підлога та частина бокових зводів викладена гранітом, а все інше цеглою. Граніт важко добувати, але він стійкий до води.  Цим він відрізняється від цегли або вапняку, який був найпоширенішим та найдешевшим будматеріалом в Маріуполі. Навіщо таке марнотратство? Мабуть, тому що тунель призначався для транспортування води, а не козацького війська.

Зараз над ходом Піневича звичайна ділянка дороги на шляху до залізничного вокзалу без жодних ознак підземних комунікацій. Нічого цікавого. Але в декількох сотнях метрів можна побачити об’єкт, який викликає неабиякий інтерес. Це частково відкритий тунель заввишки приблизно два метри і трохи більше метра в ширину. Його бокові стіни викладені цеглою з вапняку а підлога гранітна. Десь ми таке вже чули. Напрямок цього тунелю паралельний ймовірному напрямку ходу Піневича. Дно замулене, має явні ознаки знаходження води, до тунелю примикає менша труба також кам’яна. Думка що ми маємо два фрагменти однієї системи водовідведення виникає сама собою. Але ж ні. Ніякої тобі містики або романтики.

Дренажний тунель біля вокзального узвозу

 

До речі ще одна версія приписує спорудження маріупольських підземель бродникам – народові що гіпотетично міг заселяти нашу місцевість аж у XII—XIII століттях. Майже самі припущення – майже ніяких фактів. Інші численні свідчення про підземний Маріуполь не витримують критичного погляду. Провал в міському саду який за згадками відкрився десь на рубежі 70-х та 80-х звичайно пов’язують з таємними ходами, а не з кладовищем яке колись знаходилось на тому місті, або з комунікаціями водогону що були проведені в саду до революції.

Іноді свідчення розпадаються самі по собі. Один з гіпотетичних входів у підземний світ відомий як «Арка на Котовського» нещодавно був розібраний. Але ніякого відкриття не відбулося. Хоча, згідно з законами конспірології вхід звичайно був прихований групою змовників.

Так звана «Арка на Котовського»

 

Отже на цей час абсолютно ніяких фактів що могли би підтверджувати будь яку з таємничих теорій будь то козацькі ходи або підземне місто не існує. Натомість достатньо аргументів вважати ці споруди інженерними комунікаціями що виникли в дореволюційну епоху. Але знову з двох конкуруючих версій гору бере більш романтична, містична та близька до популізму. Звісно відкриваючи підземний тунель хочеться думати що по ньому прямували відважні запорожці а не каналізаційні стоки та сміття. Але треба пам’ятати: історія – це про те що було, а не про те, чого нам би хотілось. 

Іван Станіславський

Комментарии - 0

Наши партнёры
Наши контакты

E-mail: newsmariupol.tv@gmail.com

Связь по телефону

  • +38 (097) 441 16 29
  • +38 (095) 856 74 11