ВОЙТИ

При помощи учётной записи на сайте Мариуполь ТВ
У вас нет логина на Мариуполь ТВ?
Зарегистрируйтесь
Забыли пароль?
Театральний фестиваль iStage 2021. Підсумки. Враження
Mariupol.TV, 18 августа, 14:34
Театральний фестиваль iStage 2021. Підсумки. Враження

Цього року в Маріуполі побільшало театральних резиденцій. Не минуло трьох місяців по завершенню Гогольфест 2021, а команда Троїцького вже підготувала нову подію. «iStage 2021: Фестиваль-лабораторія ідей актуального театру» – така офіційна назва п’ятиденної театральної інтервенції, що займала дві сцени ПК «Молодіжний» з 11 по 15 серпня. 

Репертуар фестивалю складався з восьми вистав. І треба зазначити що серед учасників були знакові для українського театру імена: Ар’є, Жирков, Держипільський, KLIM, Дикий Театр. Виходячи з назви фестивалю, де присутні слова «лабораторія», «актуальний театр» можна було припустити експериментальну спрямованість. Це виявилось почасти так. Був помітний вплив так званого «документального театру». А от щодо тематики, то майже всі вистави зверталися до актуальних проблем сьогодення. Гума «вічних» питань залишилася не розжованою, і це добре. Інша гарна новина – всі події були безкоштовними, бо захід відбувався в рамках грантової програми УКФ «Велика культурна столиця». 

Старт фестивалю дала вистава театру «ДАХ» «Про що казав Заратустра». Це нова (а вірніше чергова) інтерпретація тексту KLIM, що має вже років 20 сценічної історії. Цього разу філософський трактат виклали у форматі салонної дискусії яка має початок, але не має кінця. Вочевидь режисерський задум передбачував поділ вистави на три частини. Спочатку артистка Софія Баскакова майже пів години заряджала залу тезами з Ніцше у форматі монологу. У другій частині персонажі, що представляли архетипічні людські характери, намагалися відрефлексувати цю інформацію згідно з власним образом. А от фінал, схоже, переклали на глядача. Третій акт це спроба надати виставі імерсивності й вивести полеміку зі сцени в зал. Проте важко очікувати від сучасної людини обізнаності в філософських дискурсах сторічної давнини. Також неможливо уявити що все це можна перетравити впродовж постановки. Тому замість відкритого фіналу, маємо скоріше відсутність фіналу. Вистава стилістично витримана в дусі салонної достоєвщини з домішками постмодерністського абсурду де-факто не отримала логічного завершення.  Декодифікація чи проєкція на сучасні процеси (як це зробили у версії театру Леся Курбаса) точно б посприяли дискусії. На жаль промовлене «Дахом» слово Заратустри так і залишилося висіти в стінах глядацької зали. 

Фрагмент вистави «Про що казав Заратустра»

Наступного дня незалежний проєкт зі Львова давав «Осінь на Плутоні». Це можливо єдина в сучасному театральному просторі спроба поговорити про старіння і смерть від імені саме людей похилого віку. Дуже важлива й зовсім непопулярна тема. На жаль окрім тематики спектакль мало чим може порадувати. Не дуже вдале рішення з ляльковим форматом дає непотрібні відчуття гротеску й емоційного відчуження від героїв. Там де були необхідні мінімальні умовності - все занадто узагальнено. Маски, фонограма замість голосів - ці рішення позбавили образи людяності перетворивши їх на щось подібне до експонатів. Актори, бувши лише фізичними драйверами, змоги передати емоційний сигнал фактично не мали. Не додає виставі цілісності загравання з псевдодокументальністю. Закадрові голоси часто виривають нас з простору дії. А раптове перемикання на радіоінтерв’ю з режисером, який вже намагається нам щось пояснити щодо своєї роботи...  Це що? Відповіді на часто запитувані питання? Загалом гнітючу за настроєм виставу завершує трохи сумбурний фінал. Демонічні деформації головних героїв суттєво псують до цього шанобливий тон постановки. Але попри все «Осінь на Плутоні» -  це цікавий досвід та спектакль на важливу тему, який нагадує про те, що чекає нас усіх. 

14 серпня артисти Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, показали «Клас» за п’єсою Павла Ар’є у постановці Стаса Жиркова. Вистава схожа на випускний альбом де зібрано історії не тільки учнів, але й вчителів. Режисер помістив їх у формат КВНівськіх скетчів та наділив відчутним присмаком трагіфарсу. Академічна лекція переходила у душевну сповідь, а сповідь, своєю чергою, - у гіперболізовану сатиру. Текст від Павла Ар'є, традиційно прискіпливий до деталей та тісно пов'язаний з сьогоденням, постійно виблискував нативними референсами. «Клас» обіграв добре знайомі тенденції, явища, фічі, водночас попали під приціл і такі свіжі події як олімпіада та вакцинація. Звісно, багатовекторність позначилася на таймінгу і зіграла не на користь слідуванню головному курсу. Спектакль триває дві години і залишає по собі відчуття перевантаженості. З тематики шкільного булінгу вистава зіскочила на політичні рейки, а завершилася взагалі в екзистенціально-патетичній тональності. Хоч цілісність теми і постраждала заради надання гранично можливої на день показу актуальності, але відчуття відповідності історії теперішньому часу (нехай химерне і тимчасове) теж дуже багато значить. З «Класом» в Маріуполь приїхав надпотужний акторський ансамбль.  Анастасія Пустовіт, Дмитро Соловйов, Дмитро Олійник – гра цього тріо запам’ятається надовго. Разючий шквал емоцій від кожного по черзі в кілька заходів. Важко уявити наскільки спектакль енергетично виснажливий для артистів. Але, схоже, що у трупи відібрав більше сил 16 годинний автобусний тур до Маріуполя. Про це глядачам натякнули тричі. Що ж тут скажеш. Те що для киянина подвиг, для маріупольця – звичайна справа. «Клас» безперечно найсильніша вистава з обойми iStage 2021 яка стала кульмінацією фестивалю в усіх сенсах. 

Фрагмент вистави «Клас»

Того ж дня «Дикий Театр» дав виставу «Нові Шрами» в постановці Наталії Сиваненко. Традиційно «Дикий» звертається до конфліктних тем і у «Шрамах» мова йде про насильство над жінками. Героїні по черзі розповідають свої історії і це нагадує виставку шрамів чи парад жіночих трагедій. В основу покладено реальні історії декількох жінок, які, схоже, перенесено на сцену з мінімальними корективами. Або й взагалі без них. Можна чудово зрозуміти намагання залишити все як воно було насправді. Щоб виявити повагу до особистого болю, щоб не знецінити реальне вигадками, творчими припущеннями та театральними умовностями. Але й тут звернення до документальної манери має свій зворотний бік. «Шрами» майже позбавлені творчого пошуку, сміливих метафор та художньої образності. Текст здається банальним, персонажі схематичними і чудернацька сценографія з ванною-трансформером ніяк не здатна це компенсувати. Звісно, в житті частіше за все так воно і буває - до нудьги банально, повністю передбачувано. Але чи повинно так бути і на сцені? Пригадуючи роботу Максима Голенка «Жінко, сядь!» (та ж сама тема, той же самий театр) яка йшла в Маріуполі понад два роки тому, здається, що відповідь очевидна. 

Фрагмент вистави «Нові шрами»

Закінчив програму iStage 2021 незалежний театр «Нєфть» з Харкова виставою «Страждання на Гончарівці». Чергова інтерпретація безсмертного твору Квітки-Основ'яненка. Здебільшого зберігаючи оригінальний текст, вистава отримала незвичне музичне оформлення. Інструментальний LIVE дует (сакс, гітара, цифрові інструменти) транспонував «малоросійську оперу» у формат cool jazz. «Страждання» театру «Нєфть» отримало ознаки мюзиклу, але повністю ним не стало, залишившись на якійсь гібридній стадії між сценічною роботою і концертом. Млосний та неквапливий ритм джазових імпровізацій нівелював темпераментний дух оригінальної історії, проте й створив якийсь новий, власний тон. Не до кінця артикульований та виважений, але відчутний. До явних невдач «Страждання» можна віднести персонаж Стецька. Його образу конче не вистачало виразності та харизми. А як вже довели в Terra Incognita гарний Стецько може стати запорукою успіху всієї вистави. Остання несподіванка що приносить «Страждання» від «Нєфті» це фінальний твіст у стилі кіллер-тріллер. Тут як кажуть на любителя. Попри неузгодженість у формі та недоліки акторського ансамблю вистава харків’ян залишає цілком позитивне враження. Слабке в деталях «Страждання» виїжджає на загальній атмосфері. 

Фрагмент вистави «Страждання на гончарівці»

Загалом iStage 2021 виявився досить цікавим, щоб запам’ятатися як визначна театральна подія. Звичайно, це заслуга колективів, які сьогодні встановлюють тенденції сучасного українського театру. В цьому, нарешті, і полягає головна цінність події. Де сучасний театр, а де Маріуполь? В ці серпневі дні вони стали трохи ближчими один до одного. До речі вже через місяць на базі Академічного театру пройде фестиваль «Театральна брама». Його програма вже опублікована, і судячи з усього переплюнути iStage йому буде вкрай важко. На жаль, грант «Культурна столиця України» в межах якого пройшов iStage розрахований на рік і перспектива продовження цієї гарної культурної ініціативи поки що відсутня. 

Іван Станіславський

 
 

Комментарии - 0

Наши партнёры
Наши контакты

E-mail: newsmariupol.tv@gmail.com

Связь по телефону

  • +38 (097) 441 16 29
  • +38 (095) 856 74 11