Новостной портал Мариуполя  Логин Логин:......Пароль:...  / Войти ...Регистрация  Напомнить пароль
 Театр    Кино    Литература    Музыка    Искусство  

Новостной сайт Мариуполя

Оманливі передчуття. В прокаті новий фільм українського виробництва

10 октября 2020, 10:37

0
1049

Кожних вихідних пропонуємо вашій увазі рецензії на фільми – як новинки кінопрокату, так і вже стрічки, витримані часом. Адже вихідні і кіно створені один для одного! Якщо ще не бачили – йдіть в кіно, дивіться вдома, а якщо вже подивились – то долучайтесь до обговорення. Да прибуде з вами попкорн!

Сьогодні - "Передчуття". Обережно, можуть бути спойлери 

8 жовтня вийшов у прокат україно-словацько-литовський драматичний фільм «Передчуття».Його міжнародна прем'єра відбулася 10 грудня 2019 року у Берліні, українська - 27 серпня 2020 року на київському міжнародному кінофестивалі Молодість. В українських кінотеатрах фільм мав з’явитися 23 квітня цього року, але через пандемію прем'єру перенесли на жовтень. Треба зазначити що в Маріуполі відбудеться всього сім показів лише в одному з двох наявних кінотеатрів. Ось наскільки вузька ніша для національного кінопродукту!

У головних ролях знялися Станіслав Боклан, Ксенія Ніколаєва, Лариса Руснак та Євгенія Муц. Режисером став В'ячеслав Криштофович названий режисером культовим. На його рахунку кілька помітних стрічок знятих ще за радянських часів. Але остання значна робота Криштофовича- екранізація повісті Андрія Куркова «Приятель небіжчика». В 1998 році вона отримала нагороди в Москві та Мінську та стала першою кандидаткою від України на здобуття кінопремії Оскар. Картині вдалося дуже точно передати тонку матерію чорної курковської меланхолії, але безнадійна  технологічна відсталість істотно знівелювала цю роботу. На жаль, такі були реалії тогочасної української кіноіндустрії. Після майже 20 років роботи здебільшогонад російськомовними телесеріалами (можливо культовими в дуже вузьких кругах) Криштофович, завдяки програмі Держкіно звернувся до українськогоглядача. 

 

«Передчуття» - фільм наскрізь просякнутий колоритом провінціального приморського містечка. Безмежжя водної гладі, круті глиняні обриви та рибальські халупи, запахи солі та риби - здається що стрічку знімали десь поблизу Маріуполя. Але ні – це краєвиди чорноморського узбережжя, проте виглядають вони настільки знайомо, що в уяві сюжет автоматично переноситься кудись на Азов. Спорідненість з місцем дії стає ніби точкою входу в цю історію.

А історія перед нами розкривається досить незвичайна. Для вкрай дивакуватого Володимира дуже важливо розібратися з питаннями - чи відчувають риби біль? Чи вони кохають? Взагалі окрім риб його не цікавить нічого в цьому світі. Рибу він поважає більш ніж людей, і за свідченнями друзів, риба навіть відповідає йому взаємністю. Чого не скажеш про людей – його вважають скоріше схибленим. Але все це позаду -  Володя помер. В нього залишилася колишня дружина Ганна з дорослим сином, та друга дружина Марія з якою вони побралися незадовго до смерті. Тепер дві жінки знаходяться в залі суду, Ганна намагається дізнатися місце поховання колишнього чоловіка, а Марія відмовляється говорити про це. Ось така зав’язочка, абсурдна, кримінальна, містична та трагічна одночасно.

Проте далі стрічка не розвивається за законами детективного жанру. Глядач починає занурюватися у світовідчуття трансформовані існуванням «рибної філософії». Небіжчик Володя, який з’являється у фільмі кілька разів на світлині, поза кадром присутній у кожну секунду екранного часу. Він стає для героїв стрічки якимось ідеалізованим образом, еталоном з яким вони мимоволі порівнюють себе, чимось таким,чим для самого Володі були риби. Являючи собою ядро та першопричину сюжету сам Володимир для глядача так і лишається безтілесним, ледь не божественним уявленням про себе.

Алогічні реверанси, що подекуди виробляє сюжетна лінія, без проблем вписуються в загальну чудернацькість всієї історії. В суді вимикається світло, суддя встає і йде… на пенсію. І здається ці події органічно зв’язані між собою. Занадто театральна, не кіношна, акторська гра спочатку привертає на себе увагу, а згодом також ніби то стає частиною атмосфери. Найтоншим місцем фільму де здається все ось-ось розсиплеться є монологи Ганни та Марії в суді, але їх просто треба перечекати і далі все піде як по маслу.

 

Ви потрапляєте на гачок цієї історії непомітно, але надійно. Майже одразу виникає інтрига яка з часом буде зростати, та вже не відпустить вашу увагу. Ближче до фіналу букет доповнять  нові емоції – неспокій та тривожність. Ці настрої в повну міру візуалізує поява військової техніки, вона мовчазливо нагадує нам про щось страшне. Взагалі увесь фільм пронизує фатальна невідворотність. Незабаром щось повинно статися - це передчуття, спочатку віддалене та розмите, у фіналі стає очевидним і артикульованим. Але на екрані врешті решт, нічого особливого не стається і глядач забирає це тремтливе напруження разом із собою.

«Передчуття» - це така гіпнотична історія без початку і без кінця, з запитаннями та без відповідей, яка завершується симфонією океанічного багатоголосся та лишає нам не до кінця зрозумілу фразу-припис – в житті все треба робити вчасно.

І на останок. В контексті сформованого тренду, коли про українське кіно заведено писати як про покійника – або добре, або нічого, щоб не отримати тавро нацзрадника. Хочеться з задоволенням визнати, що «Передчуття» не потребує авансів. Це досить якісна,професійна робота, яка має особливий настрій, небанальну подачу та сюжет, низку цікавих рішень, відчутний композиційний ритм та найголовніше основний задум, якому підпорядковується все згадане. Ні, це не шедевр. Проте за цю стрічку вже не соромно ні перед платниками податків, які наповнюють бюджет Держкіно, ні перед глядачами, які п’ять років очікують коли ж нарешті в кіноіндустрії кількість перейде в якість, ані перед іншими режисерами, які б могли зняти щось пристойніше, але не мають підтримки адмінресурсу. А це, погодьтеся, вже немало!

Іван Станіславський


Оценка: 0    Рейтинг: 0

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.


   Версия для печати  
Отправить другу
 
Письмо редактору





 
Мы на YouTube:
 

Комментарии - 0

Ваш комментарий:
Ваше имя:     Введите код с картинки:



Архив новостей

Мы в соцсетях

Наши контакты

  • E-mail: mail
  • Связь по телефону:
    • +38 (097) 441 16 29
    • +38 (095) 856 74 11

Нам интересно Ваше мнение

Просмотреть все опросы
Петр Порошенко Петр Порошенко Экс-президент Украины

На 26-м году мы вышли из глубокого шока и боли, испытаний, которые повлекла для украинской экономики российская агрессия. Мы возобновили рост ВВП и дальнейшие прогнозы положительные
2017-08-24