Новостной портал Мариуполя  Логин Логин:......Пароль:...  / Войти ...Регистрация  Напомнить пароль
 Театр    Кино    Литература    Музыка    Искусство  

Новостной сайт Мариуполя

Посттравматична антиутопія Атлантида. В пошуках зниклої землі

8 ноября 2020 , 13:05

0
1192

Кожних вихідних пропонуємо вашій увазі рецензії на фільми – як новинки кінопрокату, так і вже стрічки, витримані часом. Адже вихідні і кіно створені один для одного! Якщо ще не бачили – йдіть в кіно, дивіться вдома, а якщо вже подивились – то долучайтесь до обговорення. Да прибуде з вами попкорн!

5 листопада в кінотеатрах стартував прокат свіжої стрічки українського виробництва. Антиутопія Валентина Васяновича «Атлантида» вже встигла взяти низку призів на міжнародних кінофестивалях, записатися у претенденти від України на «Оскар» і завдяки цьому стати найочікуванішою національною кінопрем’єрою кінця року. Васянович відомий завдяки операторській роботі над фільмом Слабошпицького «Плем’я», а як режисер заявив про себе у 2017 році артхаусним «Рівнем чорного». Судячи з кількох інтерв’ю його можна вважати послідовним противником глядацького кіно, тож  жанрові очікування від «Атлантиди» були прогнозовані. А нагорода в програмі «Горизонти» венеціанського фестивалю та приз ОМКФ тільки підтвердили це відчуття.

Васянович вирішує перенести глядачів у часі, але не у просторі. Недалеке майбутнє. Війна на Донбасі скінчилася. Проте як скінчилася, чим скінчилася - достеменно незрозуміло. Українцям лишився понівечений край з отруєною водою та землею, яка може родити лише тіла загиблих або нерозірвані снаряди. Картина постапокаліпсису вдалася на славу. Натурою для неї послугували сірі степові ландшафти, зруйновані шахти й містечка, а також Маріуполь. До речі, початковий сценарій передбачував локалізувати місце дії в Маріуполі, пізніше режисер вирішив позбавитися контексту і не обмежувати географію катастрофи одним містом. Але уважний маріуполець з легкістю впізнає старокримське кладовище й металургійний гігант «Азовсталь». Маріупольські краєвиди дуже вдало вписалися в візуальну концепцію фільму. По-перше, кращих декорацій постапокаліпсису годі й шукати. А по-друге, індустріальна естетика вже давно є невіддільною частиною антиутопій. Маленький силует на фоні монструозних конструкцій, стихійний вогонь війни та приборканий вогонь рукотворний – досить впізнавані паралелі що потужно грають на створення відчуття нікчемності людини поряд з незбагненими процесами всесвіту. За своїм емоційно-візуальним тоном «Атлантиду» можна легко записати до нащадків класики жанру антиутопії. Тут вам і загальні мотиви на кшталт «Сталкера» і прямі запозичення з культових стрічок. Епізод з об’явленням банкрутства заводу, не що інше, як алюзія на фільм «1984» Майкла Редфорда.

 

Як зазначав сам режисер, його історія нарублена великими шматками. Дуже влучна метафора, щоб описати форму картини. Васянович використовує статичні довжелезні плани, побудовані, подекуди, з маніакальною симетрією. Композиційну рівновагу в кадрі доведено до залізобетонної непорушності за допомогою буквально важких образів – важкої промисловості, важкої артилерії, вантажівок, бульдозерів та іншого. Відчуття міри не зраджує Васяновича, колосальна вага та щільність відеоряду не витісняє глядача за межі історії і не робить її змертвілою. Такий стиль кінооповідання потребує зосередженості, проте неквапливий ритм цілком дозволяє відчути інтонації кожної сцени.  

Кіно сконструйоване таким чином, щоб не фокусувати увагу на сюжеті, контексті, деталях чи особистостях. Усі актори – непрофесіонали, і у деяких сценах це особливо впадає в око. Але загалом, режисеру вдалося органічно вмонтувати персонажів у свою історію, разом з цим, сенс їх існування звівся до виконання певної функції в межах генерального задуму. Тож попри достатню кількість крупних планів герої виглядають дрібними точками на великому полотні антиутопії. Їх внутрішній світ лишається замкненим, а особистості розмитими та відстороненими. Деякі візуальні метафори вийшли грубуватими хоча й дієвими. Наприклад, сексуальна сцена в катафалку, що покликана продемонструвати циклічність життя й смерті, справляє враження штучності та недоречності. А моторошні подробиці ексгумації тіл загиблих солдатів можна назвати надмірно натуралістичними. При тому фільм має низку дуже крутих рішень які варті захвату, як то епізод під дощем або будівництво стіни. 

За словами Васяновича він створював фестивальне кіно для вузької аудиторії, при чому здебільшого іноземної, і не сподівається на успіх в прокаті. Але здається що ця посттравматична антиутопія найбільший відгук повинна отримати тут, в Україні. Як би не хотілося зробити універсальний кінопродукт – феномен чистого мистецтва – саме залишки локального контексту  вистрілюють найсильніше і найболючіше. Фрази які озвучує «Атлантида» звернені в першу чергу до українців, яким випало на долю побувати всередині катастрофи. Як з під уламків війни, що схожі на відкладення кількох геологічних епох, відкопати свою прекрасну рідну землю? Це питання актуальне вже сьогодні.

 

Іван Станіславський


Оценка: 0    Рейтинг: 0

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.


   Версия для печати  
Отправить другу
 
Письмо редактору





 
Мы на YouTube:
 

Комментарии - 0

Ваш комментарий:
Ваше имя:     Введите код с картинки:



Архив новостей

Мы в соцсетях

Наши контакты

  • E-mail: mail
  • Связь по телефону:
    • +38 (097) 441 16 29
    • +38 (095) 856 74 11

Нам интересно Ваше мнение

Просмотреть все опросы
Джордж Сорос Джордж Сорос американский финансист

Я обращаюсь к народам России, Европы и остального мира не сидеть сложа руки, а выразить свое возмущение. Высказывание общественного мнения могло бы убедить Путина положить конец его гнусным преступлениям против человечества
2016-10-06