Новостной портал Мариуполя  Логин Логин:......Пароль:...  / Войти ...Регистрация  Напомнить пароль
 Театр    Кино    Литература    Музыка    Искусство  

Новостной сайт Мариуполя

«Людина з Подольська». Росія vs Особистість та реальність абсурду

20 февраля 2021, 10:56

0
657

Кожних вихідних пропонуємо вашій увазі рецензії на фільми – як новинки кінопрокату, так і вже стрічки, витримані часом. Адже вихідні і кіно створені один для одного! Якщо ще не бачили – йдіть в кіно, дивіться вдома, а якщо вже подивились – то долучайтесь до обговорення. Да прибуде з вами попкорн!

Час від часу російський кінематограф видає картини які є ні чим іншим, як потужними рефлексами на чинний суспільно-політичний лад (чи безлад). Дуже гучними кіновисловлюваннями стали «Левіафан» Звягінцева та «Дурень» Бикова (обидва 2014 року), їх викривальний реалізм свого часу спровокував гарячу полеміку. Але чи можлива подібна відвертість в Росії у 2020? Важко відповісти. «Людина з Подольську» - комедійно-драматична стрічка Семене Серзіна (режисерський дебют) за п’єсою Дмитра Данілова, що вийшла в прокат наприкінці  2020 року, пропонує інший метод подачі, при схожій проблематиці. Від оригінальної п’єси стрічці дісталася сюжетна камерність та театральна текстоцентричність. Абсурдистсько-метафоричне камуфлювання  критики реальності,  вдало застосував Серебрянников 2006 року в фільмі «Зображуючи жертву». Тому «Людину з Подольська» часто з ним порівнюють. Але подібна форма пакування наративів часто використовувалась за радянських часів, коли через цензурні обмеження реалістична подача була неможлива. Достатньо згадати «Кін-дза-дза».

 

Молодий хлопець Микола Фролов працює редактором дрібної  муніципальної газети, у вільний час займається музикою та має багато невдач з жінками. На вокзалі в Москві Миколу затримує поліція і він опиняється у відділку. І отут починають коїтися якість дивні речі. Поліціанти влаштовують затриманому вікторину з історії його рідного міста Подольська, випитують як він дістається до роботи й що бачить на шляху. Микола збентежений. Російська поліція так себе не веде. Його повинні були як мінімум відлупцювати, підкинути наркоту, шантажувати або щось таке. Абсурдність продовжує наростати й глядачів очікує багато несподіваних та кумедних ситуацій – пан лейтенант грає на барабанах, пані капітан  Марина пригощає Миколу огірками з теплиці та купає в басейні.

Проте попри легкий та невимушений тон картина Серзіна  зачіпає серйозні та навіть страшні теми. Бесіди про красоти Подольська це більше задля відведення очей та притуплення пильності затриманого. Через страх, розгубленість, безвихідь, Микола починає грати за правилами, які йому нав’язують не розуміючи їх. Поліція хоче проникнути в середину його «Я» і дізнатися все. Навіть таке про що сам він ніколи не замислювався. Допит-психоаналіз приводить до зовсім екзистенціального розуміння провини, що явно перекликається з трактуваннями Кафки та Орвелла. Звідси починають викреслюватися наріжні прикмети путінської Росії.

Відділок куди потрапляє хлопець з Подольська це модель що зображує сучасні відносини між владою та суспільством в Росії. Поліцейська держава - це диктат сили та репресивні органи. Поняття провини тут відносне. За що мене затримали? Та почекай зараз придумаємо.  Система вказує людині що казати, як казати, система знає про вас все – у відділку є відеозапис зі святкування дев’ятого дня народження Миколи. Повний та тотальний контроль це державна ідеологія, а за порядком дотримання панівної ідеї стежить поліція. Стежить за вами особисто, хочете ви чи ні, система проникне в усі куточки вашої душі. Вам нічого не вдасться приховати. Виявляється він не любить історію, а вчився на історика. Не любить Подольськ – свою батьківщину, і мріє про Амстердам. Ба більше, він не поважає реальність! А це вже майже вирок.

Насильство та приниження особистості, атмосферу страху та неволі подано в фантасмагоричній формі. Проте всі алюзії прочитуються дуже легко. Трансформувавши реальність в гротеск, Серзін руйнує звичку сприйняття дійсності та повертає давно загублене всіма відчуття фарсу. Глядачі повинні перенести його з екрана у життя, щоб усвідомити що серед цього фарсу вони й живуть. Тим часом біля зупинки метро стоїть простий хлопець, який не хоче ніяких змін, він лише хоче жити та померти мудаком.

Іван Станіславський


Оценка: 0    Рейтинг: 0

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.


   Версия для печати  
Отправить другу
 
Письмо редактору





 
Мы на YouTube:
 

Комментарии - 0

Ваш комментарий:
Ваше имя:     Введите код с картинки:



Архив новостей

Мы в соцсетях

Наши контакты

  • E-mail: mail
  • Связь по телефону:
    • +38 (097) 441 16 29
    • +38 (095) 856 74 11

Нам интересно Ваше мнение

Просмотреть все опросы
Юрий Тернавский Юрий Тернавский общественный деятель

С течением лет переосмысливаются те факты и культ войны, которые в наши головы вкладывали советские учебники и российская пропаганда. Мы долго игнорировали трагические страницы Второй мировой, радуясь победе советского народа. И сегодня мы пожинаем горькие плоды вытравливания исторической правды из памяти украинской нации. Любая война — чудовищна, жестока и кровава по сути. Это трагедия как для побежденных, так и для победителей. Боль утраты коснулась каждой украинской семьи. Это нужно понимать, знать и помнить. И ценить мир, который сейчас снова достается нам такой дорогой ценой.
2017-05-08