Новостной портал Мариуполя  Логин Логин:......Пароль:...  / Войти ...Регистрация  Напомнить пароль
 Театр    Кино    Литература    Музыка    Искусство  

Новостной сайт Мариуполя

Звук металу. Притча про пошуки самого себе

18 апреля 2021, 09:07

0
1670

Продовжуємо огляд цьогорічних номінантів на «Оскар» в категорії кращий фільм. Ми вже знайомились з байопік-відсилкою до «Громадянина Кейна» «Манк» Девіда Фінчера. Подивились «Суд над чиказькою сімкою» Аарона Соркіна, судову драму засновану на реальних подіях про громадянський активізм. Перейнялися медитативною майже документальною історією «Земля кочівників». А також бачили «Юда та чорний месія»  - детективно-біографічну драму про боротьбу афроамериканців за громадянські права. Останнім кіновраженням стала пасторальна камерна історія про корейських переселенців «Мінарі» від Лі Айзека Чуна. Очікують своєї черги «Батько» (The Father), «Перспективна дівчина» (Promising Young Woman).  А сьогодні - «Звук металу» (Sound of Metal).

Американський драматичний фільм «Звук металу» вийшов наприкінці 2020 року на відеосервісі Amazon Prime Video. Режисером та сценаристом виступив Даріус Мардер. Цим фільмом він дебютував в ігровому кіно, але в документалістиці вже мав певний досвід. Цікаво що майже така ж ситуація і з «Землею кочівників». Серед виконавців немає зіркових імен. В головній ролі - Різ Ахмед. Другорядні ролі виконали Олівія Кук, Пол Рейсі, Лорен Рідлофф. «Звук металу» отримав шість номінацій на «Оскар», одну на здобуття «Золотого глобусу» і безліч нагород асоціацій кінокритиків та локальних фестивалів.

 

Фільм розповідає про драммера хеві-метал гурту, але це зовсім не музичне кіно. Рубен втрачає слух - гуркіт барабанного заліза для нього раптово змінюється на майже мертву тишу. Герою потрібно не тільки впоратися з тим що він виявився відрізаним від свого життя та опинився на самоті з новою проблемою. А ще й не повернутися до проблем старих – наркозалежності. Випробування тишею проводить його по п’яти хрестоматійним стадіям: заперечення, гнів, компроміс, депресія, прийняття. Врешті Рубен стає готовим до того, щоб у безмовності почути себе самого.  

На початку Рубена представлено як розфокусовану суперечливу натуру. На концертах він грає метал, а у трейлері, який слугує йому домівкою, слухає ретро джазець та попсу. Веде розмови про смерть та здорове харчування зі своєю подругою. Але згодом життєві обставини підпорядковують хлопця одному прагненню. Втрата слуху сприймається Рубеном як прикра втрата якоїсь речі, через яку доводиться змінювати свої плани. Якщо ти загубив гаманець з ключами та картками – то знайди його і все знову буде добре. Герой щосили намагається повернути все назад.

На цьому шляху колишньому барабанщику трапляється  Джо – лідер спільноти людей з вадами слуху. Він хоче стати для новачка ментором та сенсеєм одночасно, й пропонує альтернативний сенс існування – навчитися бути глухим. Джо зіштовхує Рубена реваншиста, та Рубена який тільки-но починає народжуватися серед тиші пансіону. Попри те що новий Рубен стає вагомою частиною спільноти, бажання повернути минуле бере гору. Дорога до самовизначення триває.

 

У Мардера вийшло дуже особисте кіно. І в тому що це добре вдалося є дві складові. Як режисер з досвідом у документалістиці Даріус Мардер залишив глядачам багато місця на роздуми та власні висновки. Але у візуальному просторі він наблизив нас до героя впритул. Фільм рясніє крупними планами, режисер ніби змушує пильно спостерігати за трансформаціями Рубена, що робить історію схожою на особистий щоденник. Ну і звісно гра Різа Ахмеда стає точним доповненням до цієї драми особистості. Актор втілює свого персонажа з природною безпосередністю героя прихованої камери.

Історія пускає вас у середину, але, нам не пропонують стати частиною того світу в якому опиняється герой. Як це, наприклад робить Слабошпицький у фільмі «Плем’я». До глибокої інтеграції справа не доходить і стрічка лишається в межах зони комфорту масової публіки. Рубен не знайшовши нового сенсу життя та душевної гармонії виглядає вкрай егоїстичною людиною, яка не хоче змінюватися ані заради спільноти, ані заради коханої. Він бажає повернути все, не розуміючи що справа не тільки в його спроможності чути світ. Притча про здатність приймати те, що неможливо змінити, змінювати те, що здатне приносити зміни, та відрізняти перше від другого отримує й інший більш життєвий підтекст. Виразником цього наративу стає сенсей Джо – «Бути глухим це не означає бути інвалідом. І виправляти це не потрібно».

Іван Станіславський


Оценка: 0    Рейтинг: 0

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.


   Версия для печати  
Отправить другу
 
Письмо редактору





 
Мы на YouTube:
 

Комментарии - 0

Ваш комментарий:
Ваше имя:     Введите код с картинки:



Архив новостей

Мы в соцсетях

Наши контакты

  • E-mail: mail
  • Связь по телефону:
    • +38 (097) 441 16 29
    • +38 (095) 856 74 11

Нам интересно Ваше мнение

Просмотреть все опросы
Андрей Билецкий Андрей Билецкий командир полка "Азов"

В «Азове» нет русофобии — просто потому, что рядом с нами воюет много русских. Ничего не поделаешь — это наши братья, соратники. Мы их поддерживаем как можем, убеждаем, что Россия тоже изменится, что они в итоге победят...
2014-12-10