Новостной портал Мариуполя  Логин Логин:......Пароль:...  / Войти ...Регистрация  Напомнить пароль
 Театр    Кино    Литература    Музыка    Искусство  

Новостной сайт Мариуполя

Суперзірки та суперрежисери, успіхи та провали. Огляд найцікавіших фільмів кінця 2021 року

14 января 2022, 12:25

0
1301

Кінець 2021 року видався рясним щодо гучних кінопрем’єр. В останні місяці 2021 одна за одною почали виходити стрічки, кожна з яких потенційно могла стати кіноподією року. Вачовскі після перерви в два десятиріччя та обіцянок ніколи не робити цього таки випустили четверту частину своєї легендарної Матриці. Леонардо Ді Капріо несподівано знявся в іронічній комедії в ролі дивака професора, а Вес Андерсон та Рідлі Скотт випустили фільми кожен залучивши цілий натовп акторів-суперзірок. Але, звісно, славетні імена та назви це ще не запорука гарного кіно. 

Четверта Матриця (Матриця: Воскресіння/The Matrix Resurrections) , була одним з найочікуваніших фільмів року, проте схоже поповнить перелік невдалих сиквелів культових стрічок. З тієї пори як вийшла перша частина пройшло цілих 22 роки, приголомшливий успіх та вплив на маскульт поставили її наче поза часом. Не дивно що Вачовскі намагалися відштовхнутися від культового статусу першої Матриці створюючи четверту. Воскресіння містить масу посилань на стрічку 1999 року. Тут маємо прямі сюжетні й візуальні алюзії, текстуальні запозичення та референси - з цього складається ледь не вся стартова частина. Режисери ну дуже хотіли прив’язатися до свого безсмертного твору і здається перестаралися. Нова Матриця не має свого власного концепту, і це схоже головна проблема. Воскресіння намагається воскресити та переосмислити вже відпрацьовані сенси й тези не намагаючись пояснити: а навіщо це потрібно взагалі? Отже, маємо щось схоже на стару Матрицю з не до кінця зрозумілими коректурами та автопосиланнями. Глядачі не отримують логічної прив’язки до приквела. Всемогутній Нео раптово представ розгубленим та дезорієнтованим підстаркуватим типом, якому кожний може навішати локшину. Ми розуміємо, що схоже, його десь на@бали, проте зробити з цього якусь інтригу чи сюжетний вивих режисери не беруться. Він так само йде за білим кроликом та ковтає червону пігулку, але Нео вже зовсім не той. У фірмове зеленувато-містичне тонування наче баги в початковий код втручаються дивні кольори. Костюми Морфея запозичили зі стрічки епохи диско «Лихоманка суботнього вечора», а сині окуляри Аналітика… Коротше, якби Морфею зробили дерев’яну ногу, а Аналітику піратську пов’язку на око то це також можна було б вважати іронією. Візуальний тон картини втратив стилістичну єдність і став автопародією. Хоч лейтмотивом Матриці була і є теза про особистий вибір та доленосність, разом з тим відносини між Нео та Триніті зазнали очевидних змін. Модель була переналаштована з повністю замкненої інтроверсійної ролі супергероя на бінарно-залежну схему 1+1. Наприкінці фільму Триніті відкриває в собі надздібності. Чому? Напевно дізнаємось у п’ятій частині. Фінал Воскресіння явно натякає на можливість ще одного сиквелу. Хоча після четвертої частини вже хочеться заволати голосом президента-втікача – Астанавітєсь! Матриця Воскресіння схожа на не дуже винахідливу франшизу. Є бійки та спецефекти, є Кіану Рівз та Кері Енн Мосс, є досвідчені фільммейкери та бюджет, але вочевидь це не те, що зробило першу Матрицю культовим кіно. Непереконлива Матриця Воскресіння завершується ще більш непереконливою кавер-версією треку «Wake Up» гурту Rage Against the Machine.

 

Що з нами трапилось? Питання що звучить лейтмотивом стрічки Не дивися вгору (Don't look up), та залишається без відповіді. Це фільм Адама Маккея в якому Ді Капріо зіграв дуже нехарактерну для себе головну роль. Важко повірити що персонаж професора Рендалла Мінді міг серйозно зацікавити майстра психологічних перетворювань. Достатньо згадати ролі у Відступниках чи Острові проклятих, щоб зрозуміти що Don't look up зачепив Ді Капріо чимось іншим. І це, схоже, загальний контекст. Ді Капріо тут наче грає самого себе поза межами знімального майданчика. З початку нульових років актор займається екологічним активізмом, щедро інвестує у проєкти по збереженню довкілля та інформування про проблеми планетарного масштабу. Тепер Ді Капріо кричить – Схаменіться ми всі помремо! - з екрана. Але кінець світу це так банально, максимум - привід для мемасиків в мережі. Десь в такому дусі й витримано Don't look up. Загальний градус цинізму сильно не дотягує до еталонів жанру як Голий пістолет чи Гарячі голови, проте гумор стрічки доволі  в’їдливо та саркастично резонує з сьогоденням. Не дивися вгору заходить на територію маскульту та косплеїть культ споживацтва й грошей, залежність влади від корпорацій й олігархів, схильність суспільства до теорій змов й антираціоналізму. При чому робить це відверто й сміливо за допомогою знайомих подій чи навіть посилання на конкретних осіб. Не дивися вгору провокує до стану іронічного занепокоєння – та що ж в біса з нами трапилось? І на завершення фінал в стилі новели Рея Бредбері «Завтра кінець світу». Тож обов’язково дивиться вгору і новий фільм с Ді Капріо.

 

Режисер Вес Андерсон, відомий завдяки стрічкам Родина Таненбаумів, Королівство повного місяця, Готель Гранд Будапешт, а ще схильності давати своїм фільмам довгі назви, випустив нову роботу – Французький вісник від Ліберті, Канзас Івнінг Сан (The French Dispatch). Підсилити й так авторитетне ім’я Андерсона взявся цілий батальйон відомих акторів. В головних ролях знялися Бенісіо Дель Торо, Едріен Броуді, Тільда Свінтон, Френсіс Мак-Дорманд, Тімоті Шаламе, Ліна Кудрі, Джеффрі Райт, Матьє Амальрік, Білл Мюррей і Оуен Вілсон. В епізодах можна побачити Лієв Шрайбер, Едварда Нортона, Віллема Дефо і ще декількох акторів, з якими Андерсон співпрацює постійно. До речі стабільність одна з характерних рис цього режисера. Крім постійних акторів та команди кінематографістів Андерсон працює у власній стилістиці, яка складається з притаманних йому візуального тону та естетики кадру, ритму та форми оповідання. Завдяки цим рисам фільми Андерсона легко відрізнити від творів інших режисерів, але останнім часом їх стає складніше відрізнити один від одного. Інваріантність, заручником якої став Андерсон, здається все глибше заганяє його в нішу персональних поціновувачів. І тут вже навіть ідентифікація його робіт як кіно авторського жанру, не стає цілковитим виправданням для ще одного кола по петлі авторефлексів що пропонує глядачам Французький вісник. Це без сумнівів віртуозно зняте кіно, надзвичайно витончене естетично, десь іграшково-театральне візуально та водночас мегаломанське за своєю формою. Андерсон знову з педантично маніакальною деталізацією відтворює декоративну, узагальнену (хоч і географічно локалізовану) версію уявного ним світу, який, треба визнати, здатен зачаровувати. В цих декораціях він вибудовує численні алюзії та іронічні посилання під відчутний акомпанемент ностальгії за часами коли етика та благородство були одними з важливих людських чеснот. Залишається констатувати що Андерсон пропонує ще одну довершену картину у своєму стилі. Отже, вікно у світ Веса Андерсона відкрито для вас ще на дві години, звісно якщо цей світ вам цікавий. Якщо ні – то ця картина не для вас.

 

Ще один культовий режисер Рідлі Скотт цього року випустив картину, в якій знялися ще більше знаменитостей - Леді Гага, Джерад Літо, Адам Драйвер, Аль Пачіно, Джеремі Айронс та Сальма Хаєк. І це кіно вже не претендує на якусь елітарність, але від того не стає менш цікавим. Майстер трилерів та екшенів на цей раз зняв кримінально-історичну драму під назвою Дім Гуччі (House of Gucci), яка заснована на реальних подіях. Прототипи історії, родина модельєрів Гуччі, вже встигли висловити своє незадоволення режисерською інтерпретацією їхнього життя, але для нас це не має особливого значення, бо все ж таки це фільм художній. Дім Гуччі - це кіно про жадібність, помсту, зраду, гроші й звичайно про моду. Звісно фільм з такою назвою просто не міг не бути стильним та яскравим з претензіями на вишуканість і розкіш. Скотт також приділив значну увагу інтер’єрам та естетичності кадру, але в іншому сенсі ніж Андерсон. Картинка Скотта динамічна та рухлива, іноді монтаж навіть занадто інтенсивний, а ракурси надмірно прискіпливі до деталей. Але через таку контрастність тригодинний хронометраж стрічки сприймається не так монолітно та важко. А головне що в Гуччі картину збудовано навколо героїв, вони не здаються похідними елементами, а стають драйверами сюжету, дозволяючи відчути темп історії. Хоча й не всі персонажі вийшли однаково вдалими. В намаганні акцентувати снобізм та нарцисизм в родині Гуччі режисер десь перегнув палицю зробивши другорядних героїв дещо млявими, блідими. Але на щастя з першим планом все добре. Леді Гага гарно впоралася з роллю прими цього ансамблю. Майстер перевтілень (психологічних та зовнішніх) Джаред Літо додає ситуаціям і абсурду і гіперболізованої комічності, граючи подекуди на контроверсіях. Ну і звісно патріарх Аль Пачіно лише своїм виглядом підіймає левел солідності до найвищих позначок. Не дивно що у цьому фільмі персонажі отримали свій власний дрес-код, костюми певною мірою відбивають їх характер, і це також вдалий хід в рамках загального задуму. Дім Гуччі від Рідлі Скотта вийшов не таким претензійним як того міг би вимагати акторський ансамбль, але здається що це той випадок коли амбіції залишилися десь поодаль. А на першому плані лишилось кіно про не дуже гарну людську природу.

Іван Станіславський

 

 


Оценка: 0    Рейтинг: 0

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.


   Версия для печати  
Отправить другу
 
Письмо редактору





 
Мы на YouTube:
 

Комментарии - 0

Ваш комментарий:
Ваше имя:     Введите код с картинки:



Архив новостей

Мы в соцсетях

Наши контакты

  • E-mail: mail
  • Связь по телефону:
    • +38 (097) 441 16 29
    • +38 (095) 856 74 11

Нам интересно Ваше мнение

Просмотреть все опросы
Андрей Билецкий Андрей Билецкий командир полка "Азов"

Не думаю, что в нашей стране язык является главной маркой проявления патриотизма. По крайней мере, на данном этапе. Хотя это еще до войны так и было.
2014-12-10