Новостной портал Мариуполя  Логин Логин:......Пароль:...  / Войти ...Регистрация  Напомнить пароль
 Страны СНГ    Евросоюз    Образование    ЖКХ    Силовые структуры    Транспорт    Добавили пользователи    АТО    Война    Общество    Происшествия    Присланные  

Новостной сайт Мариуполя

Старий клуб. З історії Кальміуського району Маріуполя

24 января 2020, 13:59

0
765

Будівля адміністративно ділового комплексу комбінату імені Зота Некрасова безперечно найцікавіша історична споруда Кальміуського району, та одна з визначних для Маріуполя в цілому. Але завдяки тому що вона розташована в зоні екологічного впливу металургійного гіганта, шансів стати популярною історичною пам’яткою ця будівля майже не має. Але не зважаючи ні на що, спробуємо довести що вона того варта.

Цей будинок був зведений на самому початку ХХ сторіччя «Нікополь-Маріупольськім металургійним товариством». Перша його назва – директорський будинок або уставний клуб. До речі, поширена інформація про те що клуб збудували в 1906 році, не знайшла підтвердження. В 1906 році була оприлюднена стаття інженера А.В.Тіме під назвою «Опис заводу Нікополь-Маріупольського товариства», яка містить доволі якісний план заводу та робітничої колонії. На ньому будівля клубу відсутня. Немає згадок про неї і в тексті статті. Але в пізнішому описі, який з’явився на світ у 1912 році існування клубу вже факт. Отже, можна впевнено казати лише те, що споруда була збудована пізніше 1906, але раніше 1912 року.

Для того часу це була дуже незвичайна будівля. Поміж однотипних будинків робітничої колонії вона, мабуть виглядала як казковий палац. Вона призначалась для забезпечення дозвілля керівництва та інженерів металургійного заводу, серед яких було багато іноземців. Тобто, це була VIP lounge зона оздоблена за європейськими стандартами. Про рівень потреб інженерних кадрів що працювали в Маріуполі може свідчити наступний цікавий факт. Перший керівник «Нікополя» американець Генріх Лауд продовжив свою кар’єру директором заводу корпорації Вестінгауз в Манчестері.  

За спогадами більшовистської підпільниці М.Я. Козлової (які, схоже, є єдиним джерелом інформації  про дореволюційний інтер’єр клубу), до послуг топ-менеджерів та офісного планктону була театральна й танцювальна зали, кімнати для гри в більярд та шахи, бібліотека, розкішний сад. Згадуються дорогі меблі, дзеркала в золочених рамах, перські килими, кришталеві люстри та інше. Але простим робочим потрапити в цей будинок було неможливо.

Після революції все змінилось. Завод «Нікополь» було націоналізовано, а в цій будівлі відкрився перший в Маріуполі робітничий клуб. Чи залишилась вся та буржуйська розкіш пролетаріату невідомо, але навряд чи. До радянського періоду відноситься й перша відома світлина будинку. Її зробив місцевий фотограф Стояновський в ті часи коли імена Троцького та Зінов’єва  ще не стерли з історії. Цікаво що в архівах збереглися два примірники цієї світлини. На одному імена соратників Леніна, які не догодили Сталіну, були затерті та замальовані чорнилом. Ось так працювало радянське «міністерство правди» на місцях.


В період СРСР будинок отримав нове ім’я - клуб Карла Маркса, та нову аудиторію. Але його функції майже не змінилися. Так само тут працювала бібліотека, театральний гурток, проводилися танці та зібрання, хіба що інтер’єр став скромнішим.  

В такому режимі робітничий клуб пропрацював до війни поки не був спалений в перші дні німецької окупації. В історії залишились унікальні кадри зроблені фотокореспондентом лейбштандарту СС «Адольф Гітлер», де в полум’ї можна легко впізнати характерні вікна третього поверху. Будівля вигоріла вщент, і звісно весь дореволюційний інтер’єр директорського будинку був повністю втрачений. 

Забиті віконні отвори довго використовували як щити для розміщення афіш та агіток. І тільки після закінчення війни завод Ілліча взявся відновити свій клуб. Архітектор О.К. Плесков розробив проєкт який передбачав масштабну добудову західного крила.  Але, врешті решт, все обмежилось відновленням старих приміщень.

Нам дуже пощастило, тому що цей проєкт зі схемами та фотографіями зберігся в музеї заводу. Завдяки йому  ми можемо трохи уявити собі яким був клуб імені Карла Маркса 73 роки тому. Отже, під новий 1947 рік відновлений клуб відкрив свої двері. Але не ті двері, в які ми входимо в клуб зараз. Не дарма сусідня вулиця має назву «Клубна», бо саме вона вела до парадного входу клуба.

Характерний портик головного входу з чотирма колонами та балконом можна легко впізнати на світлині Стояновського, та на більш пізніх знімках. Зараз цей вхід наглухо замурований, а за стіною знаходиться кімната персоналу. 73 роки тому відвідувачі клубу одразу опинялись вестибюлі, де їх підстерігали статуї вождів пролетаріату. Ліворуч знаходилась театральна частина з фоє та глядацькою залою. Праворуч -  клубна частина з бібліотекою, читальною залою та приміщеннями гуртків.

Фоє – це велика квадратна кімната яка передувала входу у концертну залу. В 1947 році воно мало дуже багате декоративне оздоблення – розетки, арки та мармурові колони, які підтримували ажурну балкову решітку стелі. Більшість оздоблення цієї кімнати зникло.

Що стосується концертної зали, то переглядаючи старі фото можна помітити, що це приміщення зазнало не дуже багато змін за минулі сім десятиріч. Перше що впадає в око – інші люстри. В 1947 році зала освітлювалась люстрами в формі зірок. Кожна з них важила 535 кілограмів, а над ними розташовувались алюмінієві вентиляційні решітки діаметром 3 метри. Також з 1947 року збереглися центральний та два кутові картуші сцени з зображенням гербу СРСР.

Посадочні  місця стали зручнішими, раніше всі 800 глядачів сиділи на твердих фанерних кріслах. Але зараз місткість зали дещо менша – цю жертву прийшлося принести заради комфорту, бо м’які меблі більш габаритні.

За радянських часів, на сцені клубу виступали як цехові самодіяльні колективи так і всесоюзні зірки, наприклад Утьосов, Олександрович, Ободзінській. Маловідомий факт що українські поетеси Ліна Костенко та Лідія Компанієць також відвідували клуб влітку 1961 року.

Навпроти того місця де колись був парадний вхід, знаходяться головні сходи. Вони ведуть до ще одного цікавого приміщення на третьому поверсі. До війни тут був малий концертний зал. Вікна саме цієї кімнати обняті полум’ям на світлині фотокореспондента СС. Приміщення зсередини зафіксував фотограф Стояновський на світлині датованій 1925 роком. Це найстаріше та можливо єдине довоєнне фото зроблене всередині клубу. Після реконструкції 1946 року  приміщення зайняла читальна зала бібліотеки де робітники могли переглянути свіжу пресу.

Чим живе старий клуб зараз? Можна сказати що він певним чином поєднує свої старі функції. Як і раніше тут знайшлося місце для бібліотеки, гуртків самодіяльності, проводяться робочі зібрання. Ось тільки гучних концертів більше не буває. Але найважливішим мешканцем цієї споруди напевно є музей історії заводу. Саме завдяки музею ця будівля зберігає унікальні деталі свого минулого. Яка інша історична маріупольська пам’ятка може повідати нам свою біографію в таких подробицях?

Іван Станіславський


Оценка: 0    Рейтинг: 0

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.


   Версия для печати  
Отправить другу
 
Письмо редактору





 
Мы на YouTube:
 

Комментарии - 0

Ваш комментарий:
Ваше имя:     Введите код с картинки:



Архив новостей

Мы в соцсетях

Наши контакты

  • E-mail: mail
  • Связь по телефону:
    • +38 (097) 441 16 29
    • +38 (095) 856 74 11

Нам интересно Ваше мнение

Просмотреть все опросы
Юрий Тернавский Юрий Тернавский общественный деятель

Старшее поколение, выросшее в Советском Союзе, должно понимать и поддерживать молодежь. Нельзя постоянно жить прошлым. Каждому поколению отводится своя историческая роль и наша главная задача сейчас - помочь молодым соотечественникам построить процветающее, правовое, европейское государство, в котором найдется место для счастливой жизни всем украинцам
2015-05-14