Новостной портал Мариуполя  Логин Логин:......Пароль:...  / Войти ...Регистрация  Напомнить пароль
 Театр    Кино    Литература    Музыка    Искусство  

Новостной сайт Мариуполя

Фестиваль не заради фестивалю. Андрій Палатний розповідає про створення в Маріуполі iStage та театральних резиденцій

9 ноября 2021 , 17:03

0
1534

2021 рік для Маріуполі видався надзвичайно насиченим на театральні події. Навесні, коли всі тільки почали оговтуватися після чергової хвилі пандемії, втретє відбувся Гогольfest. Восени пройшов другий фестиваль «Театральна Брама». Але між цими гучними та масштабними подіями народився ще один театральний проєкт, який несподівано став не менш знаковим та по своїй значущості може конкурувати з вищеозначеними фестивалями. Мова йде про лабораторію актуального театру iStage та Марафон міжнародних резиденцій. Фестиваль iStage вперше привіз в Маріуполь представників сучасного українського театру серед яких були справжні флагмани національної сцени. А чотири резиденції-колаборації стали для місцевих колективів «Театроманії» та «Арлекіно» унікальною можливістю познайомитися з формами та методами сучасного європейського театру на практиці. Куратором та драйвером цих подій став Андрій Палатний. В цьому інтерв’ю пробуємо розібратися навіщо він це все робив.

- Ти відомий як куратор театральної програми Гогольfest. Покази в рамках iStage та резиденцій мають якесь відношення до Гогольfest чи це самостійний проєкт?

- Звісно тут є прямий зв’язок. Тому що я залишаюся в команді Гогольfest. І тому що ці проєкти не могли б відбутися якби не було Гогольfest. Оскільки я вихованець ЦСМ «Дах» то тут присутнє театральне мислення саме цієї формації. Звісно команда мене підтримувала, я радився з ними. Разом з цим, це мій перший глобальний кураторський проєкт, в якому відповідальність повністю лягала на мене і мою команду.

- Провести ще низку театральних подій в місті де і так їх немало. Це ти запропонував таку ідею муніципалітету Маріуполя, чи вони тобі?

- Тут, напевно, перехресна ситуація. Нам, команді Гогольfest, запропонували потенціальну можливість в рамках програми «Культурна столиця» і ми нею скористалися. Ми працювали над проєктами, які на нашу думку посилювали програму в цілому: вистава-інсталяція «Дорога додому», фестиваль-лабораторія ідей актуального театру «iStage», Марафон міжнародних театральних резиденцій.

Євангелос Космідіс та Андрій Палатний під час третьої резиденції «Аляска»

 

- Загалом фестиваль iStage та резиденції це події різного характеру які можна розглядати окремо. Фестиваль - це гастролі відомих професійних театрів, резиденції - роботи з аматорами, початківцями та режисерами які не мають гучних імен. Як сформувалася концепція двох форматів, що, потрібно робити фестиваль і потрібно робити резиденції?

- З самого початку я запропонував ці проєкти як цільну конструкцію, яка виконує одночасно дві задачі. iStage нова фестивальна платформа. А фестиваль це завжди презентація – це показ для аудиторії. Отже, моя головна місія полягала у тому щоб привести у Маріуполь актуальні, круті, цікаві спектаклі орієнтовані на європейське сценічне бачення. Тому вибір пав на ті колективи які мають подібні роботи у своїх творчих активах, на ті колективи які самі по собі вже є брендами української сцени. Принципова позиція що це мали бути безкоштовні покази як для фізичної, так і для он-лайн аудиторії. Тому це ще й був перший повноцінний стрімінговий фестиваль. Але ключове - це дискусії. Ми створили обставини в яких глядачі могли напряму спілкуватися з творцями і ці діалоги були головною метою. Резиденції в свою чергу це насамперед інвестиції в кадри, в ідеї, технології. iStage створив контекст, в якому повинні були з’явитися проєкти створені реципієнтами - маріупольськими командами.

- Чи важко було залучити на провінційний фестиваль без імені таких флагманів як Театр на лівому березі Дніпра, Івано-Франківський театр, Дикий?

- Тут ми знову виявляємо зв’язки з Гогольfest. Починаючи з 2016 року, коли я став куратором театральної програми Гогольfest, я взаємодіяв з багатьма державними та незалежними театрами України. Саме ці зв’язки й допомогли мені сформувати склад iStage. Це не було проблемою, але це був виклик. Ми маємо низку театральних фестивалів в країні і у більшості вони орієнтовані на державний сектор. Немає жодного великого фестивалю який би взяв та запросив велику кількість незалежних проєктів. Навіть у рамках Гогольfest це лише один з напрямків стратегії, але не головний. Передбачалося що iStage розв’яже це завдання. Він вперше надасть прогресивним незалежним театрам конкурентний майданчик, який буде працювати на їх презентацію. Виклик був у тому щоб пояснити потенціальним учасникам нашу мету, чому ми все це робимо, і зробити зрозумілими ті цінності які ми закладаємо у фестиваль. Це не був фестиваль заради фестивалю.

Художній керівник театру на лівому березі Дніпра Стас Жирков під час фестивалю iStage

 

- Якими були відгуки на iStage?

- Цей компонент я поділяю на три складові. Всі учасники заявили що з точки зору наданого сервісу це кращий фестиваль у якому вони брали участь. Це стосується технічного оснащення, кадрів, виконання райдерів, логістики. Створити якісні умови для запрошених проектів - це повага до їх праці. І я вдячний що наші зусилля оцінили. Друга складова – аудиторія. Відгуки були різні. Але в масиві я почув що ця подія мала велику значущість. Фестиваль став важливим для людей як платформа зустрічі з ідеями сучасного театру. Окрему вдячність я отримав за дискусії, за можливість зустрітися з артистами та режисерами. Третя складова це відгук медіа. Тут ми отримали позитивний фідбек, що це було цікаво, актуально та що iStage для Маріуполя є непересічною подією. Я прийшов до висновку, що фестиваль допоміг сформувати відповідь на певний запит, який до цього не був артикульованим, а зараз отримав бодай якісь граничні контури. Немає сумнівів що в Маріуполі є аудиторія яка хоче мати постійний доступ до таких подій.

- Чи міг би відбутися такий фестиваль не на грантовій, а на комерційній основі коштом глядача?

- Ні. І світова практика шоу-кейсів підтверджує це. Литва, Грузія чи Франція є багато прикладів, усюди подібні заходи отримують системну спонсорську допомогу від держави чи приватних інвесторів. Театр в принципі не може існувати тільки коштом глядача. Якісь окремі проєкти – так. В цілому - ні. Не складно порахувати собівартість одного глядацького місця в театрі і ця цифра може бути більше тисячі гривень. Тобто з самого початку ми розуміємо що без дотацій це неможливо. 

- За яким принципом обиралися режисери для резиденцій? Хтось співпрацював з Гогольfest раніше, а хтось ні.

- Частина резидентів була запрошена мною напряму як куратором. Я шукав кандидатів серед тих людей, що вже мали якийсь зв’язок з Маріуполем. Так було відібрано трьох учасників: Джозі Дейл-Джонс, Крістін Діссманн та Мадлен Бонгард. Четвертого режисера ми отримали в результаті open call через європейську театральну конвенцію. Ми дивилися портфоліо, в якій естетиці працює режисер. Важливим критерієм був досвід роботи з молоддю та непрофесіоналами. Також ми звертали увагу на особливу інфраструктуру та технічні можливості. Щоб людина розуміла що вона їде працювати не в «упакований» технічно та кадрово великий театр. Ми мали понад 12 претендентів і обрали Євангелоса Космідіса.

- Як фестиваль, так і резиденції отримали виразне соціальне звучання. Деякі теми були дуже непрості. Це якась місія?

- Отут і є те місце де резиденції перетинаються з iStage. Я розподіляю це на дві площини. Перша – ідеологічна. Вона полягає в тому щоб усі учасники усвідомлювали свою відповідальність за те що відбувається на сцені. Якщо ти є носієм, дії, сенсу, репліки то ти продовжуєш цю логіку на сцену та глядача. Це стосується акторів, режисера і навіть персоналу який все це обслуговує. Ми відповідальні за ті теми які підіймаємо. Інша площина це те що ми використовували методику горизонтальної побудови змісту. Ми сідаємо разом та обговорюємо те про що хочемо говорити у виставі. Страхи, сумніви, мрії, прагнення, потім група обирає з чим працювати. Тобто це не готові структуровані драматургом п’єси. Я б навіть сказав що всі роботи мали характер маніфестів. Наше завдання було створити поле в якому ідея може проявитися. Інше питання: про що наш театр? Про що ми готові розмовляти?

- В третій резиденції ви наважилися посягнути на святе. Тематика екології та впливу металургійного виробництва на соціум у нас табуйована. На твій погляд про це вже готові говорити тут, в Маріуполі?

- Це лише одна зі складних тем які ми підіймали. Ми помістили її у формат казки з елементами інсталяції. І це не закінчений відчеканений спектакль, а показ лабораторного характеру. Коли ми визначили про що ми хочемо говорити, ми шукаємо як ми це будемо говорити. Цей пошук можна побачити в усіх резиденціях. У мене немає готової відповіді на питання: як говорити про цю тему в Маріуполі. Готовність нарешті почати розмову – оце наша головна мета. Це шлях по якому треба йти. Але я людина зі сторони, я можу показати, навчити, порадити, але хтось повинен взяти на себе мужність йти цим шляхом далі. Сподіваюся що це будуть ті режисери та їх групи з якими ми працювали: Антон Тельбізов та Ірина Руденко. Мені здається глядач хотів би бачити цю тематику на сцені. Але найважливіше відбувається під час дискусії. Декілька речей з обговорення цієї резиденції мені дуже сильно врізалися.

Фрагмент третьої резиденції «Між Часами» реж. Крістін Дісманн спільно з «Арлекіно»

 

- Що саме?

- Що це спектакль-надія. Для декого з глядачів сама спроба про це поговорити навіть у такій наївній формі дала надію на те що діалог можливий. Були різні точки зору озвучені. Говорили і про технологічні аспекти і про суспільні зусилля, наводили приклади з закордонних практик по ревіталізації металургійних заводів. Фактично ми виконали функцію запуску діалогу.

- Діалог з глядачем це те чого прагне будь-який театр. А як щодо діалогу з міськрадою? Не «прилетіло» потім за таку тематику?

- Ні, таких розмов не було. І я не думаю що вони могли бути. Наміри, я впевнений вони зрозумілі всім. Це не памфлет, це не якась там атака, це - театр. Це спроба зрозуміти – як це питання поставити в принципі.

- З якими найбільшими складностями довелося зіткнутися під час реалізації проєкту?

- Складностей було дуже багато. Можна було зробити все набагато простіше. Спочатку ми так і планували. Але в підсумку кожну резиденцію ми перетворили в окремий продакшн. Ускладнилася технічна організація, провести комутацію всіх процесів, щоб подія відбулась це не просто. Для мене це не було лише формальним проведенням проєкту. Фактично це була битва в тому числі культурна.

- І як тобі здалося ти переміг у цій битві чи ні? 

- Я вважаю що поставлені завдання ми виконали. Наступне надзавдання і те, на що я сподіваюся, це щоб резиденція ця не пройшла дарма. Вона в чомусь змінила та надала практичні навички учасникам, та може претендувати на формування нового репертуару ЦСМ Готель Континенталь. Якийсь прообраз того що цей центр може продукувати

Фрагмент четвертої резиденції «Ви там? Ми тут... 2.0» реж. Джойзі Дейл-Джонс спільно з «Театроманія»

 

- Про трансформацію ПК Молодіжний в ЦСМ Готель Континенталь говориться вже кілька років. До цього проєкту команда Гогольfest має пряме відношення. З великою помпою анонсували загальну концепцію та план реставрації будівлі, але поки що ЦСМ це якась фіктивна формація що існує скоріше віртуально. Що відомо?

- Так, ми брали участь у розробці цієї концепції, допомагали з архітектурним планом. Є образ будівлі якою вона може бути та прораховані  інженерні рішення. Що зараз з цим проєктом я не можу сказати. Знаю що нещодавно було призначено директора ЦСМ, посаду обійняв Іван Папанага, знаю що роботи ведуться. Для нас це дуже важливе місце, бо на ньому все зав’язано. Це ключова точка в Маріуполі куди буде стікатися більша частина усіх театральних контактів. Для театру принципово мати свою локацію, інфраструктура це дуже важливо. 

- iStage та резиденції відбувалися у рамках програми «Маріуполь Культурна столиця» від УКФ яка діє лише рік. На цьому все, чи є якісь плани на 2022?

- Зараз у мене немає відповіді на це питання. Наразі я працюю над завершення цьогорічної програми. Фізично всі події вже відбулись, але формальної роботи ще багато. Крім того, ми самостійно шукаємо ресурси, щоб продовжувати свої напрацювання, щоб вистави резиденцій могли гратися надалі. Також ми пропонуємо цей матеріал різним фестивальним платформам з Європи куди ці вистави могли б поїхати на гастролі. Я зі своєю командою останні два тижні зайнятий тим, що пишу грантові заявки. Тут немає ніяких гарантій. Сподіваємося отримати відповідь. Щира вдячність Маріуполю як місту і його людям, та Маріуполю як партнеру який підтримав мої ідеї і посприяв тому що це все стало реальністю. Сподіваюся далі буде. 

Бесіду вів Іван Станіславський

 


Оценка: 0    Рейтинг: 0

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.


   Версия для печати  
Отправить другу
 
Письмо редактору





 
Мы на YouTube:
 

Комментарии - 0

Ваш комментарий:
Ваше имя:     Введите код с картинки:



Архив новостей

Мы в соцсетях

Наши контакты

  • E-mail: mail
  • Связь по телефону:
    • +38 (097) 441 16 29
    • +38 (095) 856 74 11

Нам интересно Ваше мнение

Просмотреть все опросы
Джеймс Пау Джеймс Пау Руководитель специальной мониторинговой миссии ОБСЕ в Мариуполе

Сейчас в Широкино проживает около 35 человек. Мы общались с каждым из них и сказали, что они не забыты. Некоторые люди достаточно изолированы друг от друга, потому что они разбросаны по всему селу, и, учитывая активную фазу боевых действий, встречаться друг с другом они не могут.
2015-05-22