Новостной портал Мариуполя

Раздел : Мариуполь ( Театр ). Дата выпуска : 13 октября, 10:26.

Допоможіть хто чим може. Як живе єдиний в Маріуполі незалежний театр


Єдиний в Маріуполі незалежний театр «Terra Incognita» розпочав свій третій сезон. І що важливо - це буде перший сезон який колектив проведе у повністю «автономному плаванні». Період співіснування з іншими колективами скінчився і театр отримав свій власний творчий майданчик. «Terra Incognita» зайняв підвал будинку в дуже жвавому районі Маріуполя - прямо навпроти площі Свободи. Першого жовтня в новому приміщенні пройшла прем’єрна вистава нового сезону. Скільки коштує запустити театр, плюси, мінуси та підводні камені незалежного існування – про все розповів художній керівник  «Terra Incognita» Анатолій Левченко.



- З дня свого заснування театр «Terra Incognita» співіснував з творчим об’єднанням «Арлекіно». А нещодавно ви переїхали у своє власне приміщення. Фінансові ризики від цього звісно збільшилися. Це було вимушене рішення чи навпаки еволюційно необхідне?



- Це здебільшого еволюційне рішення, бо ще два роки тому я розумів що нам на тих територіях не зжитися. Там фізично замало простору для двох колективів. А оскільки ми почали ставити все більше спектаклів, щоб забезпечити собі розвиток, то звичайно, це вимагало більше місця та часу для репетицій. А зал на всіх один. В певний період нам стало там тісно й почали виникати накладки. Це не добре як для нас, так і для наших сусідів. До того ж «Арлекіно» це трохи інша спрямованість, репертуар та публіка. Мені здається ми виросли до того стану що щоб йти далі потрібно було робити зміни.



¨¨



Хоч «Terra Incognita» і розташована в самому центрі міста знайти вхід не просто. Спочатку треба оминути мобільну точку фаст-фуду потім продертися між припакованими на подвір’ї автівками.



-  Два роки тому ваш театр починав діяльність маючи в складі майже самих професіоналів. Зараз навпаки - більшість вашої трупи або аматори або початківці.



- У нас немає постійної трупи. Ми долучаємо певних артистів на конкретні проєкти. Система резидентів. Так більшість з них нещодавно закінчили профільні виші, або ще навчаються. Але я ставлюся до цього моменту з серйозністю. Якщо хочеш займатися акторством певні базові професійні навички бути повинні.



- Ви хочете сказати що тієї бази яку дає заочна освіта зараз достатньо?



- От, наприклад зараз є дві актриси у нас, вони обидві вчилися на бакалавра на денній формі, а магістратуру завершують дистанційно. Якщо казати про проблеми освіти, та освіти театральної зокрема, то, мабуть, цього замало. Практична частина не дуже пропрацьована. Доводиться в процесі роботи їм щось «додавати». Але освіта безперечно відчувається. Коли людина прийшла просто з вулиці, та коли має бодай заочну освіту – це одразу видно. До того ж одночасно з театром ми маємо невеличку театральну школу, де підтягуємо тих кому це необхідно. Етюди, вправи, система Станіславського, теорія драми – найнеобхідніше.



- Якщо ми згадаємо перші вистави: «Листи римському другу», «Селфі зі склерозом», «Голос тихої безодні» - їх акторські ансамблі на 99,9% складалися з артистів академічного драматичного театру. Дуже скоро перелічені вистави припинили існування або кардинально змінилися через відсутність виконавців. Всі актори академічного театру раптом не змогли співпрацювати з «Terra Incognita».



- Звісно ніякої офіційної заборони з боку академічного театру не було. Але механізм натяків, розмов та інші інструменти тиску на підлеглих все це добре працює. Не можна виключати що хтось відмовився й за власним бажанням. Нам довелося виходити з цієї ситуації за рахунок молоді.



- І треба сказати що вам це непогано вдалося. Але якщо стан речей зміниться, ви б не відмовилися від участі професіоналів?



- Не відмовився б! Я думаю рано чи пізно, це повинно прийти до людського формату взаємодій, як в усьому цивілізованому світі. Майже в кожному театрі хтось бере участь у сторонніх проєктах. Але звісно тут треба кожний випадок розглядати окремо. Я вимагаю артистів повної віддачі, а це додаткове навантаження. Не кожному це потрібно.



¨¨



Театр починається з вішалки та антисептику



- Ваш театр не має державної, грантової чи системної спонсорської підтримки. Основний інвестор – глядач. Зал маленький, аудиторія невелика. Чи є тут загроза стати суто «касовим» театром й засунути увесь некомерційний матеріал куди подалі просто щоб вижити?



- На гранти, звісно, подаємось в різні програми, УКФ, наприклад, але поки що все на етапах узгодження. Перша прем’єра - «Уяви що ти бог», за мікроп’єсами Матея Вішнека - для нас програмна. Глядач прийшов. І на наступний показ  квитків практично немає (Прем’єра відбулась 1 жовтня, другий показ заплановано на 24 жовтня прим. авт.). Поки що я такої загрози не бачу. Та й взагалі ми такого собі не дозволимо. Не для цього я це все починав.



- Тобто ви хочете сказати, що коли будете стояти перед вибором, змінити репертуарну політику чи припинити існування взагалі, то ви оберете останнє?



- Я думаю що так. Можливо я занадто самовпевнений. Але мені здається що пропонуючи матеріал якого в Маріуполі ще ніхто не пропонував, ми займаємо вільну нішу де існує певна аудиторія. Ця аудиторія має запит на такий культурний продукт, але задовольнити його раніше не було кому. Сподіваюсь що не помиляюся.



- А от якщо казати про незалежний театр взагалі. Плюси, мінуси, підводні камені?



- Тут треба почати з формулювання. Що таке незалежний театр? Під цим ми розуміємо – недержавний. І це на мою думку більш точне визначення.  Бо у нас є така певна державна монополія на театральну діяльність. Незалежний колектив, якщо стає досить помітним явищем, своєю подальшою ґенезою бачить входження до бюджетних структур комунального, або ще вищого рівня. Тут є багато прикладів. І в цьому є й найбільша проблема. Бо в юридичному плані недержавні театри не існують взагалі. Вони функціонують під ширмою громадських організацій та ФОП. Формально це не театр, бо такого коду ведення економічної діяльності немає, а пристосовування до чинних правил. Отже, ми не маємо доступу до тієї ж економічної системи та інституціональної підтримки яка доступна державним театрам. Тобто будь-який незалежний колектив в певний період свого розвитку приречений або впертися в стелю і завмерти назавжди на цьому етапі, або перейти під бюрократичне підпорядкування. А це зовсім інші реалії, які подекуди конфліктують з самим сенсом існування. Тут підходимо до питання:  А чому я не маю рівних прав та можливостей тільки через форму власності? 



¨¨



Глядацька зона на 40 місць виконана по-спартанськи з вантажних палет



- А ви не виключаєте можливості якоїсь форми співіснування «Terra Incognita» з муніципалітетом Маріуполя?



- Звісно ні. Чому в місті є гроші на фонтани й немає на комунальний театр? Коли люди потрапляють у тяжке становище вони ж звертаються до міськради за підтримкою. А ми приносимо якийсь духовний сенс цьому місту і могли б бути корисні в багатьох аспектах. Наприклад пільгові умови на оренду приміщення, чи ставка одному технічному працівнику – такі речі зменшили б навантаження для нас без суттєвих витрат для муніципалітету. А поки що ми якоюсь мірою існуємо у форматі толоки – допоможіть хто чим може.



- Скільки коштує запустити подібний театр з нуля?



- Тут треба взяти до уваги кілька моментів. По-перше - нам дісталося не зовсім занедбане приміщення. Усе ж таки тут були стіни та підлога. Звісно, все прийшлося пристосовувати, але обійшлося без капітального ремонту. По-друге - у нас склалися дуже гарні стосунки з орендодавцями. Для цього району Маріуполя у нас досить помірна плата. По-третє - багато робіт ми виконували самотужки. Кілька останніх місяців з ранку до вечора – мили, фарбували, монтували. Ну й ще частину меблів та устаткування нам подарували. При всьому при цьому витрати наблизилися до суми 300 тисяч гривень.



¨¨



Фрагмент прем’єрної вистави «Уяви що ти Бог»



- Найближчим часом не виключено що Маріуполь опиниться в червоній зоні або навіть може дійти до  локдауну. Готові до таких випробувань?



 -  Якщо буде червона зона, то закон передбачує орендні канікули, і власники нашого приміщення вже підтвердили що будуть дотримуватися цих норм. Вони до цього нормально ставляться і велика дяка їм за це. Я й не думав що в Маріуполі серед бізнесменів такі люди існують. Розраховував на більш меркантильні стосунки. Тож думаю що впораємося, бо додаткових обтяжувальних зобов’язань не маємо.



- Які найближчі плани театру і наскільки окреслені більш довгострокові перспективи?



- «Terra»  існує зараз не від спектаклю до спектаклю, а вже від місяця до місяця. Доходів ми не маємо тому що тільки почали роботу в новому залі та потрібно закрити дуже багато питань. Зараз запустили вже 4 вистави та розпланували покази десь до початку нового року. В планах одна спільна праця з іногороднім театром, але тут все залежить від того чи здобудемо на це грант. Та хочемо організувати обмінні гастролі влітку. Це більш довгострокові плани. Умовно кажучи, є певне розуміння як будемо працювати навіть до кінця сезону. Але багато чого залежить від того як пройдуть оці перші місяці.



- Розмаїття театральних фестивалів в Маріуполі останнім часом змінило глядача. Маєте чим здивувати місцеву публіку?



- Думаю що маємо. Завершуємо роботу над оригінальною інсценізацією «Лісової пісні» Лесі Українки під назвою «Postпісня», та ще думаємо здійснити незвичну театралізовану виставу на площі Свободи.



Бесіду вів Іван Станіславський



mariupol.tv